За дві милі від Крейтеру міститься Щасливий табір — так його названо через те, що тут починається верхній край лісової смуги, де люди можуть, нарешті, зігрітися коло багаття. А втім, навряд чи можна було назвати лісом ці карликові гірські ялинки, крони яких ніколи не сягали вище, ніж на фут над мохом, а стовбури, наче огудиння, звивалися і стелилися під мохом. Тут, на стежці до Щасливого табору, першого за цілий тиждень сонячного дня, старий Тарвотер прихилив свій клунок до величезного валуна, щоб перепочити. Стежка обходила навколо валуна, і по ній поволі ступали вперед тяжко навантажені люди, а назад поспішали інші, з порожніми лямками, по новий вантаж. Двічі старий Тарвотер пробував підвестися й рушити далі, та щоразу тремтіння в ногах змушувало його опустити ношу, щоб зібратися на силі. З-за валуна почулися вітальні вигуки. Він упізнав голос Чарлза Крейтона і зрозумів, що вони, нарешті, зустрілися, з Ліверпулем. Чарлз відразу ж поринув у справи, і Тарвотер від слова до слова почув, як непохвально Чарлз відізвався про нього і про пропозицію довезти його до Доусона.

— Ото дурна пропозиція, — висловив свою думку Ліверпул, коли Чарлз скінчив. — Сімдесятилітній дідуган! Якщо він ледве ноги волочить, якого дідька ви з ним зв'язалися? Коли буде голод — а на це схоже, — кожна скоринка хліба нам самим потрібна буде. Запасалися ж ми на чотирьох, а не на п'ятьох.

— Та ти не хвилюйся! Все буде гаразд, — почув Тарвотер, як Чарлз заспокоював компаньйона. — Старе луб'я погодилося, щоб останнє слово було за тобою, коли ми наздоженемо тебе. Тобі треба тільки затятися і сказати «ні».

— Ти вважаєш, що я маю відмовити старому після того, як ви подали йому надію і користувалися з його праці від самої Даї?

— Дорогою ж тяжко, Ліверпуле, і лише сильні здолають її, — намагався виправдатися Чарлз.

— А мені, отже, через вас підлоту робити? — обурився Ліверпул, а в Тарвотера аж похололо на серці.

— Та скидається на те, — сказав Чарлз. — Ти мусиш вирішувати.

Тут у старого Тарвотера відлягло від серця, бо повітря розітнув шалений ураган лайки, серед якого проривалися окремі фрази:

— Падлюки!.. Спершу я вас самих пошлю до чорта в зуби! Я вже вирішив, нехай йому біс!.. Старе луб'я піде до Юкону з нами, закарбуй собі це на носі, голубчику! Тяжко?.. Ти ще не знаєш, що таке тяжко, ось я тобі покажу… До дідька спроваджу все спорядження і піду геть, як ви спробуєте збутися старого! Тільки спробуйте, я тоді таку веремію підніму, що й світ вам замакітриться!

І таку життєдайну силу мав цей словесний потік Ліверпулів, що старий легко, немов пір'їнку, завдав на плечі свою ношу і почвалав до Щасливого табору.