Перед низеньким, схожим на бунгало, будинком було чимало людей, але тільки один чоловік спав. А всі інші чекали в напруженій мовчанці. Десь за будинком заплакало немовля, і хоч мати швидко дала йому груди, проте не втихомирила тоненького писку. Тоді вона, струнка гапа-гаоле (напівбіла), в білій мусліновій галоку, сукні вільного крою, тінню майнула поміж бананових і хлібних дерев, несучи крикливу дитину далі від гурту. Інші жінки, гапа-гаоле й тубілки, схвильовано дивилися, як вона бігла.

Перед будинком на траві сиділи навпочіпки десятків зо два гавайців. І всі, як один, — м'язисті, широкоплечі, справжні силачі. Засмаглі, з блискучими карими й чорними очима, з правильними рисами обличчя, вони здавалися такими ж добрими, веселими й лагідними, як і сам гаванський клімат. Усьому цьому дивно суперечило їхнє страхітливе спорядження: за камашами з грубої шкіри в них стирчали довгі ножі, а на закаблуках почеплені були іспанські остроги з величезними коліщатами. Якби не їхні недоречні вінки й пахучий маїле, якими вони позаквітчували свої капелюхи з обвислими крисами, їх можна було б прийняти за розбійників. В одного з них, гарного й хитруватого, як фавн, і з фавнівськими очима, пломеніли кокетливо затинені за вухо дві квітки гібіска. Над головами гавайців, даючи їм затінок від сонця, розкинула своє широке віття королівська нонсіана, вся в цвіту, і з кожної квітки витикався жмуток волохатих тичинок. Звіддалік, приглушений відстанню, долинав неголосний тупіт їхніх спутаних коней. Погляди всіх були звернені на того, хто спав, лежачи горілиць на маті лаугала за сотню футів від них, під мавповим деревом.

Хоч які велиш були гавайці, сплячий був ще більший. І, як видно з його білого, як сніг, чуба та бороди, куди старший за них. Грубі зап'ястки й величезні пальці давали уявлення про його могутнє тіло, сховане в широких бар-ханових штанях і бавовняній сорочці без ґудзиків, розхристаній від ямки під грудьми до шиї; з-під неї видно було груди, зарослі таким самим білим волоссям, як голова й обличчя. Об'єм і ширина грудей, те, як рівно вони здіймалися й опадали, які пружні були на них м'язи, свідчили, що той чоловік ще не втратив своєї сили. І ні засмага, ні обвітрена шкіра не могли приховати, що він був чистокровний гаоле, білий.

Його буйна нестрижена біла борода стирчала вгору й здіймалася та опадала з кожним віддихом, а колючі, як голки, білі вуса стовбурчилися, мов у дикобраза. Онука сплячого, дівчинка років чотирнадцяти, одягнена в саму сорочку муумуу, сиділа біля нього навпочіпки і віялом з пір'я відганяла мух. На виду в неї малювалася стурбованість, натуга й така шаноба, ніби вона слугувала самому богові.