— Тому й тяга до жінки сильніша за тягу до життя, — докинув Пул. — Якби ні, то люди б не ділилися на чоловіків і жінок.

— Еге ж, — погодився Куму гана. — Але багато років уже спливло, відколи в мені згасла остання іскра того полум'я. Я його згадую як минуле, як давній схід сонця. Отак старієшся, вичахаєш і п'єш джин не з шалу, а задля тепла. Та й молоко дуже поживне.

Проте Маліа не сіла біля нього. Пам'ятаю, що очі в неї Дико блищали, а коси були розпущені, коли вона нахилилась і прошепотіла йому щось на вухо. І коси її вкрили його, як вона нахилилася, і серце в мене тяжко загупало, а в голові так запаморочилося, що я майже нічого не бачив. І в мені визрівала шалена думка: як Маліа не підійде до мене, я скочу через коло пияків і схоплю її.

Але до такого не дійшлося. Ти пам'ятаєш ватага Кону-калані? То він скочив у коло. Обличчя його було чорне з люті. Він схопив Маліу, не за руку, а за коси, і потяг кудись за собою. Я й досі гаразд не збагну, як воно так сталося. Анапуні я хотів убити задля неї, а коли Кону-калані потяг її кудись за коси, я ні озвався, ні руки не підняв. Анапуні також мовчав. Звичайно, ми були прості люди, а він вождь. Це я знаю. Але щоб нас двоє, опанованих бажанням оволодіти жінкою, бажанням, сильнішим за потяг до життя, дозволили якомусь ватагові, хай навіть найбільшому в окрузі, тягти жінку за коси? Чого ми, бажаючи її більше, ніж самого життя, обидва злякалися і не вбили ватага? То було щось сильніше за життя, сильніше за жінку, але що саме і чому?

— Я тобі відповім! — сказав Гардмен Пул. — Це тому, що здебільшого люди дурні, і про них повинні дбати кілька мудріших. У цьому таємниця проводирства. По всьому світі ватаги верховодять людьми. По всьому світі, відколи існують люди, існували й ватаги, які мусили загадувати тлумові дурнів: «Робіть те, не робіть того. Працюйте, і працюйте так, як ми вам кажемо, а то ваші животи будуть порожні і ви загинете. Коріться законам, що їх ми вам склали, а то поробитеся звірами і вам не буде місця на землі. Вас не було б, якби не ватаги, які ще до вашої появи піклувалися про ваших батьків. І нащадки у вас будуть лише тоді, як про них уже тепер потурбуються ватаги. Ви повинні поводитися сумирно, гідно й чемно. Повинні рано лягати спати і рано вставати до праці, якщо ви хочете мати власну постіль, а- не моститися на деревах, як дурні птахи. Саме пора садити ямс, і його треба садити негайно. Себто тепер, нині, а не так, щоб сьогодні танцювати, а садіння відкласти на якийсь там ледачий ваш день. Ви не повинні вбивати один одного й зачіпати сусідських жінок. Отак ви мусите жити, бо ви думаєте тільки про один день, а ми, ваші вожді, обмірковуємо за вас усі дні і багато днів наперед».