Потім вони перенесли з будинку на човен тіло Кагекілі в новій, просмоленій і полакованій домовині гаоле. Її робив корабельний тесля і думав, що вона, як човен, не повинна протікати. Того домовина й була дуже щільна. На вікові, в тому місці, де лежала голова Кагекілі, тесля вставив тонке скло, що потім затулялося дощечкою. Але ватаги не прикрутили дощечки. Мабуть, вони вперше бачили домовину гаоле, і це, як ти далі побачиш, вийшло мені на користь.

«Тут тільки один моенуу», — сказав жрець Еопо, дивлячись на мене, коли я вмостився на дні човна біля домовини. Ватаги вже веслували, випливаючи за риф.

«Другий утік і сховався, — відповів Аїмоку. — Нам пощастило спіймати лише цього».

І тоді я збагнув! Усе збагнув! Мене мали принести в жертву! Другою жертвою вибрали Анапуні. Ось що йому на бенкеті прошепотіла Маліа! Її потягли геть, і вона не встигла попередити мене. А він мав таке чорне серце, що нічого мені не сказав.

«Їх повинно бути два, — сказав Еопо, — такий закон».

Аїмоку перестав веслувати й поглянув на берег, ніби хотів вернутися по другу жертву. Та кілька інших ватагів бути проти, казали, що всі прості люди повтікали в гори або ховаються по хижах, де їх оберігає табу, і що може минути кілька день, поки вони спіймають когось. Врешті Еопо здався, хоч і бурчав час від часу, що закон вимагає двох моепуу.

Ми пливли далі, поминули мис Даймонд, порівнялися з мисом Коко і досягли середини протоки Молокаї. Тут море було досить бурхливе, хоч подимав тільки легенький пасат. Усі вожді покидали весла, крім стерничих, що навертали човна провою проти вітру й хвилі. І, поки рушили далі, знову надрізали кілька кокосових горіхів і випили їх.

«Я не дуже побиваюся, що стану моепуу, — сказав я Гумугму, — але я хотів би напитися, перш ніж мене вб'ють».

Мені не дали напитися. Але я казав правду. Надто мені було погано від рому й віскі, щоб я боявся смерті. Та принаймні в роті в мене не було б огидного присмаку, голова перестала б боліти, а в животі не горіло б, наче туди хто напхав розпеченого піску. Найгірше мені було, коли я згадував гарпунників язик, висолоплений і обліплений піском. О Канако Оолео, якими свиньми бувають молоді люди, коли впиваються! Тільки постарівши, як ти і я, вони знають міру і п'ють обачно, як ми з тобою.

— Мусимо бути обачні, — погодився Гардмея Пул. — Старі животи тоншають, стають надто тендітні, і ми п'ємо до міри, бо більше не сміємо. Ми мудрішаємо, але гірка наша мудрість.

— Жрець Еопо заспівав довгу меле (пісню) про матір Кагекілі, і матір його матері, і про всіх матерів аж до самого початку часів, — повів далі свою розповідь Куму-гана. — Мені здавалося, що я вмру від жароти в животі, поки він скінчить. Він просив усіх богів нижнього світу, середнього світу і верхнього світу, щоб вони піклувалися про вмерлого алії, були ласкаві до нього і виконали закляття — страшні то були закляття! — які він наклав на живих людей і тих, що ще народяться, коли б вони надумали доторкнутися до кісток Кагекілі і задля розваги шпурляти ними в гадюк.