Агуна замовк, а в мене розпалилась уява, і я не міг відірвати очей від кісток. П'яний Говард давав мені читати Теннісона[53], і мої думки часто й надовго приковували до себе «Королівські ідилії». «Тут знову троє таких самих коханців, — міркував я. — Артур, Ланселот і Джіневра. І ось усе скінчилося, — життя, боротьба й кохання! Стомлені душі цих давно загиблих людей заклинають тепер гладкі відьми й шолудиві чаклуни, а кістки їхні оцінюють колекціонери, закладаються на них під час кінних перегонів, програють їх у карти або продають, а на гроші купують цукрові акції.

Мою душу ніби осяяло ясне світло. В цій похоронній печері я дістав добру науку. І я сказав Агуні: «Списа з клюгою, зробленою з Кеолиної гомілки, я візьму собі. Я його ніколи не продам і завжди триматиму в себе».

«А навіщо?» — запитав Агуна. І я відповів: «Щоб, дивлячись на нього, я мав спритну руку і твердо стояв на ногах; я думатиму, що мало кому щастить залишити пам'ять про себе хоча б у вигляді клюги списа через триста років після смерті».

Агуна схилив голову й похвалив мою мудрість. Але тієї миті зітліла мотузка з волокна олони тріснула, жалюгідні кістки Лаулані випали з моєї руки й розсипались по долівці. Одна гомілка закотилася в затінок під човен, і я вирішив її також узяти собі. Отож я квапливо заходився помагати старому збирати кістки, боячись, аби він не помітив, що однієї бракує.

«А ось, — сказав Агуна, відрекомендовуючи мені іншого предка, — твій прадід Мокомоку, батько Кааукуу. Глянь на його кістки. Він був велетень. Я нестиму його, бо тобі буде важко, якщо ти береш ще й довгий спис Кеоли. А це Лелемагоа, твоя баба, мати твоєї матері, її нестимеш ти. День тепер короткий, а нам треба проплисти воду за сонця, поки темрява не сховає його від світу».

Агуна гасив світло в калабашах, занурюючи ґноти в жир, і не помітив, як я доклав гомілку Лаулані до кісток своєї баби.

Гудіння машини, присланої з Олокони нам на порятунок, перервало принцову розповідь. Ми попрощалися зі старою вагіне, що несподівано дістала пенсію. Коли ми проїхали з півмилі, принц Акулі знову почав розказувати.

— Отже, ми з Агуною повернулися до Гівілані, яка потім раділа до самої смерті, — а вона померла наступного року, — що в глеках у темній кімнаті лежать тепер ще двоє її предків. Вона дотримала своєї обіцянки і вмовила батька послати мене до Англії. Я взяв із собою старого Говарда; він підбадьорився і спростував пророкування лікарів: аж через три роки я поховав старого біля його родичів. Часом мені здається, що він був наймудріший чоловік з усіх, кого я знав. Агуна помер, коли я вже повернувся з Англії, помер останнім охоронцем таємниць наших алії. І перед смертю він ще раз звелів мені запри-сягтися, що я ніколи не зраджу, де лежить та безіменна долина, і більше ніколи туди не піду.