Шановний Сінклере!
Я тільки-но повернувся на свою ферму й сьогодні ж таки відсилаю Вам перші розділи Вашого рукопису «Випроби кохання». Книжка, безперечно, наробить галасу, і я навіть не знаю, з чого почати, щоб сказати Вам, як мені хочеться дочитати рукопис до кінця. Ви просто запалили в мені бажання дізнатися, що ж станеться з хлопцем. Хочу також запевнити Вас, що Ваша книжка разом з тим розділом «Манаси»[93], який вирізала цензура, буде найсоковитішим, найчервонішим шматком м'яса, кинутим будь-якому американському видавцеві за останні п'ятдесят років. Я тільки побоююся, що Ви не знайдете видавця, якому стане відваги надрукувати її.
Зичу Вам усякого щастя, яке лиш є на світі.
Ваш
Заради бога, пришліть мені кінець рукопису, щойно закінчите.
До Ліліан Колінз
До Ліліан Колінз
Глен-Елен, Каліфорнія,
26 квітня 1910 р.
Шановна Ліліан Колінз!
Відповідаю на Ваш ласкавий лист від 22 квітня. Я не знаю, як його сприйняти: чи як несвідомий комплімент, чи як комплімент дуже тонкий. Ось що Ви пишете. «Він був фізично нездатний відстояти себе. Він занепав духом; нелюдське напруження виснажило волю до дії, а гнітюче почуття втрати вбило здатність зважувати й аналізувати, порівнювати й вибирати».
І це, і ще багато іншого, сказаного у Вашому листі, доводить, що мені пощастило показати неминучість його смерті. Я не був зрадливіший щодо Мартіна їдена, ніж буває для багатьох, дуже багатьох людей саме життя. Ви раз у раз докоряєте мені, що я нібито несправедливо повівся з Мартіном Іденом, «напхавши його щойно пробуджений мозок абстракціями, яких нерозвинений розум ще не міг засвоїти». Згода; але ж не забувайте, що це мій Мартін Іден і що це я створив його саме таким, а не інакшим. І цим пояснюється його дочасний кінець. Пам'ятайте, що це мій Мартін Іден і що я створив його таким. Ви, напевне, створили б інакшого Мартіна їдена. По-моєму, незгода між нами якраз у тому ц полягає, що Ви плутаєте мого Мартіна їдена зі своїм Мартіном Іденом.
Ви пишете: «Я вважаю, що егоїстичний індивідуалізм Мартіна їдена прищепили йому несприятливі умови життя в дитинстві і що цю обмеженість направили б час і ширші життєві обрії». І нарікаєте на те, що він загинув. Ви гадаєте, що якби я дав йому ще пожити, він вибрався б із цієї прірви відчаю. Даруйте мені порівняння, що напевне Вам не сподобається, але це виходить достоту паче з прекрасним, мов Адоніс, юнаком, якого вкинули в воду, а він не вміє плавати і потопає. Ви кричите: «Дайте цьому юнакові час навчитися плавати, і він не потоне, а допливе до берега». Найчудніше — коли вернутись до нашої теми — те, що Ви самі цілком ясно й недвозначно вказуєте причини, з яких Мартін Іден не вмів плавати й мусив потонути.