До шпичака він прийшов оце вперше і тільки, щоб перепочити. Скоро вийде, одразу ж махоне до Брістоля, — це сто десять миль ходу, — де сподівається якось влаштуватись на корабель до Штатів.

Та не всі в черзі були схожі на цього чолов'ягу. Траплялися тут і жалюгідні, сірі, неотесані вахлаї,— при всьому тому, однак, дуже людяні. Пригадую, якийсь візник, певно, повертаючись додому після роботи, спинив неподалік свого воза, щоб його маленький синаш, який вибіг йому назустріч, зміг вилізти нагору. Та віз був великий, а хлопченя мале, і все ніяк не видереться. Тоді з черги вийшов один зовсім нікчемний на вигляд чоловік і підсадив малого. Вся краса цього вчинку — що це була послуга з любові, а не заради зиску. Візник був бідний, і той чоловік знав це; той чоловік стояв у черзі до шпичака, і візник знав це; і той чоловік вчинив цю маленьку послугу, а візник подякував йому так, як ми з вами — один вчинив би, а другий подякував.

Ще один чудовий вияв людських почуттів побачив я між «Хмелярем» та його «старою». Він уже простояв у черзі з півгодини, коли «стара», його жінка, підійшла до нього. Вона була непогано, як на своє становище, вбрана — сиву голову покривав їй вицвілий капелюшок, а в руках був клунок з ряднини. Слухаючи її балачку, він простяг руку, спіймав у неї пасмо сивого волосся, що вибилося на волю й розмаялось на вітрі, спритно звинув його між пальцями й гарненько заправив назад їй за вухо. З цього можна було зробити чимало висновків. Він, безперечно, дуже любив її і хотів бачити чистою та охайною. Він пишався нею, стоячи тут у черзі до шпичака, і бажав, щоб вона добре виглядала в очах інших бідолах, що стояли в цій черзі. Та найголовніше, як основа всього іншого, — це те, що він був дуже прихильний серцем до неї; бо ніхто ж не буде морочити собі голову чистотою та охайністю нелюбої жінки, а надто ще пишатись нею.

Я ніяк не міг втямити, чому ці двоє, люди роботящі, як знати з їхньої розмови, мусять домагатися злидарської ночівлі. Він був трохи собі гордий, гордий за свою «стару» й за самого себе. Коли я спитав у нього, скільки такий от новак, як я, міг би заробити на «хмелюванні», він зміряв мене поглядом і сказав, що то все як залежить. Багато хто, збираючи хміль, не виявляє достатньої спритності і прогорає. Щоб заробити, мусиш добре метикувати та ще й прудко перебирати пальцями, дуже прудко. От вони зі старою справуються дуже добре: працюють удвох над одним кошем, і вже ж над ним не дрімають. Та й то правда, що вони не один уже рік при тім ділі.

— Мав я напарника, так він ходив торік на село, — докинув тут один. — Вперше попав на цю роботу, а вернувся — мав два фунти й десять шилінгів у кишені, це лишень за місяць.