За Золотим Правилом: «не роби іншому, чого собі не бажаєш», лондонський Іст-Енд непридатне для життя місце. Ви не бажали б, щоб там росла, розвивалась і набиралася життєвої мудрості ваша дитина, отже, там не годиться також жити дітям інших. Проста штука це Золоте Правило і все, чого воно вимагає. І хай западеться й політекономія, і теорія виживання найпристосованіших, якщо вони з ним не згодні. Те, що погане для вас, погане й для іншого, оце й уся казка.

В Лондоні триста тисяч людей наймають однокімнатні помешкання на цілу сім'ю. Набагато більше їх живуть у двох і трьох кімнатах, мішма жінки й чоловіки, у такій самій тисняві, як і ті, що в одній кімнаті. По закону на душу має припадати 11 кубічних метрів; у казармах норма на солдата — 17 кубічних метрів. Професор Гакслі, що раніше й сам був на медичній службі в Східному Лондоні, твердив, що кожна людина повинна мати 23 кубічних метри, і то при добрій вентиляції. А проте в Лондоні дев'ятсот тисяч чоловік має кожен менше одинадцяти кубічних метрів, приписаних законом.

Містер Чарлз Бут, що роками систематично складав класифікаційні таблиці трудящого населення міста, вважає, що в Лондоні живе 1 800 000 бідних та дуже бідних. Цікаво, що бідними він називає родини, які мають загальний тижневий заробіток від 18 до 21 шилінга. Дуже бідні мають заробіток значно менший.

Робітники, як клас, все більше й більше ізолюються зусиллями своїх роботодавців; і цей процес, що супроводиться скупченням і перелюдиенням, веде не стільки до неморальності, скільки до повної відсутності моралі. Ось витяг із звіту про недавнє засідання Ради лондонського графства. Звіт стислий і неприкрашений, але який невимовний жах читається між рядками!

«Містер Брус запитав у голови комітету суспільної гігієни, чи відомі йому факти серйозного перелюднення Іст-Енду. Так, у Східному Сент-Джорджі є подружжя з вісьмома дітьми, що займає одну невелику кімнатку. Дочки їхні віком у двадцять, сімнадцять, вісім, чотири роки, а одна — й зовсім мала, а троє синів — віком у п'ятнадцять, тринадцять і дванадцять років. В Уайтчепелі чоловік з дружиною і трьома дочками віком у шістнадцять, вісім і чотири роки та двома синами десяти й дванадцяти років займають ще меншу кімнатку. На Бетнел-Гріні чоловік з дружиною, чотирма синами (віком у двадцять три, двадцять один, дев'ятнадцять і шістнадцять років) та двома дочками (чотирнадцяти й семи років) також містяться в одній кімнаті. Містер Брус запитав, чи ж не є обов'язком представників місцевої влади запобігати такому серйозному перелюдненню».