Дев'яносто відсотків! Моторошна цифра! Одначе містер Стопфорд Брук, змалювавши страшний випадок з лондонського життя, вважає необхідним помножити його на півмільйона. Ось що він пише:

«Бувши помічником вікарія в Кенсінгтоні, я часто бачив, як цілі родини простували Гемерсмітським шляхом до Лондона. Якось я здибав там робітника з жінкою, сином і двома дочками. Довгий час вони працювали в одному маєтку на селі і сяк-так перебивалися коштом громадської землі. А тоді громадську землю поділили, в маєтку перестали потребувати їхньої праці і нещасливу родину спокійнісінько витурили з хати. Куди податись? Авжеж до Лондона, де, як вони гадали, роботи вдосталь. Вони мали деякі заощадження і сподівалися, що зможуть винайняти дві пристойні кімнатчини. Та в Лондоні їх зустріла невблаганна проблема перелюднення. За дві кімнати у більш-менш пристойному будинкові правлять десять шилінгів у тиждень. Їжа виявилась дорога й погана, і невдовзі їхнє здоров'я почало підупадати. З роботою сутужно, а платня була така, що незабаром вони залізли в борги. Гидотне середовище, темрява та довгі години праці тільки додали їм хвороби й розпуки, і вони подалися шукати дешевшого житла. В одному добре знаному мені дворі — справжньому розбійницькому вертепі, розсаднику невимовних страхіть, — вони винайняли за карколомну ціну кімнату. З роботою стало ще важче, бо лиха слава їхнього дому тяглась і за ними; і потрапили вони в лабета до таких, що висмоктують чоловіка, жінку чи дитину до останньої краплини за жалюгідну платню. А темрява й бруд, недобра їжа, хвороби й нестача води були ще дошкульніші, ніж доти; а середовище було таке, що позбавляло їх останніх решток самоповаги. Зелений змій прибирав їх до своїх рук. З обох боків двору, звичайно, стояло по корчмі. Туди вони й утікали, всі до одного, шукаючи притулку, тепла, товариства й забуття. І виходили звідти, ще глибше в боргах, з потьмянілою головою, з невтоленною жадобою до випивки, заради якої вони ладні були вчинити будь-що. А за кілька місяців батько опинився в тюрмі, жінка злягла, син — межи раклами, а дочки повіялись на вулицю. Помножте цей випадок на півмільйона, і то ще буде не вся правда».

«Бувши помічником вікарія в Кенсінгтоні, я часто бачив, як цілі родини простували Гемерсмітським шляхом до Лондона. Якось я здибав там робітника з жінкою, сином і двома дочками. Довгий час вони працювали в одному маєтку на селі і сяк-так перебивалися коштом громадської землі. А тоді громадську землю поділили, в маєтку перестали потребувати їхньої праці і нещасливу родину спокійнісінько витурили з хати. Куди податись? Авжеж до Лондона, де, як вони гадали, роботи вдосталь. Вони мали деякі заощадження і сподівалися, що зможуть винайняти дві пристойні кімнатчини. Та в Лондоні їх зустріла невблаганна проблема перелюднення. За дві кімнати у більш-менш пристойному будинкові правлять десять шилінгів у тиждень. Їжа виявилась дорога й погана, і невдовзі їхнє здоров'я почало підупадати. З роботою сутужно, а платня була така, що незабаром вони залізли в борги. Гидотне середовище, темрява та довгі години праці тільки додали їм хвороби й розпуки, і вони подалися шукати дешевшого житла. В одному добре знаному мені дворі — справжньому розбійницькому вертепі, розсаднику невимовних страхіть, — вони винайняли за карколомну ціну кімнату. З роботою стало ще важче, бо лиха слава їхнього дому тяглась і за ними; і потрапили вони в лабета до таких, що висмоктують чоловіка, жінку чи дитину до останньої краплини за жалюгідну платню. А темрява й бруд, недобра їжа, хвороби й нестача води були ще дошкульніші, ніж доти; а середовище було таке, що позбавляло їх останніх решток самоповаги. Зелений змій прибирав їх до своїх рук. З обох боків двору, звичайно, стояло по корчмі. Туди вони й утікали, всі до одного, шукаючи притулку, тепла, товариства й забуття. І виходили звідти, ще глибше в боргах, з потьмянілою головою, з невтоленною жадобою до випивки, заради якої вони ладні були вчинити будь-що. А за кілька місяців батько опинився в тюрмі, жінка злягла, син — межи раклами, а дочки повіялись на вулицю. Помножте цей випадок на півмільйона, і то ще буде не вся правда».