Якщо боротьба за ринки корисна, ведіть її далі. Якщо ні, якщо вона шкодить інтересам робітника і прирікає його на життя, гірше за дикунське, — вижбурніть геть за борт заморські ринки та промислову імперію. Бо ж ясно, як божий день, що раз сорок мільйонів людей завдяки Цивілізації досягли вищої продуктивності праці, ніж інуїти, то ці сорок мільйонів повинні й користуватись більшими, ніж інуїти, земними благами й вигодами.

Якщо чотириста тисяч англійських джентльменів «без певних занять» (згідно з їхньою власною заявою під час перепису 1881 року) не дають користі — здихайтесь їх. Поставте їх до праці: розорювати мисливські заказники, та садити картоплю. Якщо від них є користь, підтримуйте їх якомога, але подбайте, щоб і простий англієць дістав якусь частку того зиску, що вони дають, «трудячись без певних занять».

Одне слово, суспільство має бути реорганізоване і на чолі його поставлений здібний провід. Що нинішній провід бездарний — це поза всяким сумнівом. Вія висмоктав з Об'єднаного Королівства всі життєві соки. Він настільки знесилив тих, хто не покинув рідних островів, що вони вже не здатні виборювати своїй країні місце серед передових націй. Цей провід поділив усе Королівство на Вест-Енд та Іст-Енд, що перший з них загниває від розбещеності, а другий терпить від недуг і недоїдання.

Величезна імперія розвалюється в руках цих нездар. Під імперією я розумію ту політичну машину, що тримає вкупі англомовну людність поза Сполученими Штатами. І говориться це без песимізму. Імперія кревних зв'язків — щось більше, ніж політична імперія, англійці ж Нового Світу й Антиподів[56] — і нині дужі та заповзятливі люди. Але політична імперія, в якій вони всі формально зібрані, гине. В політичній машині, званій Британською імперією, щось почало затинатись. За теперішнього керівництва її коліщата крутяться що не день усе повільніш.

Це керівництво, так зухвало й злочинно бездарне, неминуче мусить бути скинуте. Воно не тільки марнотратне й неефективне, але й незаконно привласнює громадські кошти. Кожен вироблений блідий злидар, кожен сліпий, кожна ув'язнена дитина, кожен чоловік, жінка чи підліток, що в них живіт судомить з голоду, голодує через те, що панівний клас незаконно привласнив громадські кошти.

І жоден представник цього панівного класу не сміє заявити «не винен» перед судом Людини. «Тих, котрі живуть ще в світі, тих, що вже в труні давно», звинувачує кожне немовля, що вмирає з виснаження, кожна дівчина, що тікає з потогінки на нічні походеньки по Пікаділлі, кожен знеможений трудівник, що кидається в канал. За їжу, що їсть цей панівний клас, за вино, що він п'є, за вистави, що він влаштовує, за тонкий одяг, що він носить, — за все це спитають з нього вісім мільйонів тих, що ніколи не наїдались, і двічі по вісім мільйонів тих, що зроду не мали ані пристойного одягу, ані притулку.