Всі вони разом і кожен зокрема проповідують одну капітальну брехню. Вони не здають собі справи, що то брехня, але від того вона аж ніяк не стає істиною. Ця брехня — їхня проповідь «ощадності». Ось будь ласка. В перелюдненому Лондоні точиться гостра боротьба за роботу, і через цю боротьбу платня падає до найнижчого прожиткового мінімуму. Бути ощадним означає для робітника витрачати менше свого заробітку, тобто витрачати менше мінімуму. Це означає зниження життєвого рівня. У змаганні за робоче місце робітник з нижчим життєвим рівнем переб'є роботу людині з вищим рівнем. І малий гурт таких ощадливих робітників буде неухильно збивати заробітки в будь-якій галузі промисловості, де надмір робочої сили. Але врешті ощадливі більш не зможуть бути ощадливими, бо заробіток у них падатиме, аж доки зрівняється з витратами.

Одне слово, ощадність сама себе заперечує. Якби кожен англійський робітник послухав проповідників ощадності і втяв наполовину свої витрати, то через те, що робітників взагалі більше, ніж роботи, платня швидко впала б теж наполовину. І тоді в Англії не стане ощадних робітників, бо вони проживатимуть весь свій зменшений заробіток. Куцоглядні проповідники ощадності зробили б, звісно, з того дива великі очі, але успіх їхньої пропаганди якраз і вимірюватиметься провалом їхніх замірів. Та й взагалі це прос; то бредня — закликати до ощадності 1 800 000 лондонських робітників, що мають по двадцять одному шилінгові в тиждень на сім'ю, і з тих грошей від чверті до половини віддають за помешкання.

Коли вже мова зайшла про марність цих благодійницьких спроб, я хочу відзначити один шани гідний виняток, а саме благородного доктора Барнардо[55]. Доктор Барнардо — дітолов. По-перше, він підбирає дітей ще малими, поки вони не загрубли у нездоровому соціальному середовищі, і посилає їх за межі країни рости в кращих соціальних умовах. Досі він вивіз із Англії, переважно до Канади, 13 340 хлопців, і таких, що не виправдали його сподівань, менше, ніж один на півсотні. Результати чудові, коли зважити, що ті хлопці були безпритульні, бездомні безбатченки, вихоплені з самісінького дна Прірви.

Щодоби доктор Бернардо вириває з лабет вулиці дев'ятьох безпритульних, і так цілий рік; з цього можна скласти собі уявлення про розмах його діяльності. Ті благодійники могли б дечого повчитись у нього. Він не бавиться півзаходами, а дошукується самих витоків соціального зіпсуття й злигоднів. Він вириває нащадків трущобного люду із згубного середовища і переносить їх до нового, чистого її здорового, де з них формуються здорові люди.