— Іти можеш?.. Орел і Латиш змайстрували носилки для тебе з плащ-палатки. Нам треба йти, Галко. Ранком сюди наваляться карателі. Вони, певне, здогадалися, що ми тут, по сей бік шосе…

Галка мовчав, думав про Тайду. Вчора він чув розмову про неї, сам щось вигукував. Але в деталях і не знає, як вона загинула. Зараз ту смерть страшно навіть уявити. Яка несправедливість! Сотня, дві чи й три фашистів проти одної!..

— Усі готові до виходу. Вчора Август приніс три хлібини і шматок шинки. Підкріпилися… Хліб пахне тмином чи м'ятою. Житній… — умовляв друга Кудрявий, простягаючи окраєць хліба і шматочок шинки, продимленої березовими дровами. — Яке ароматне це сало! Знають у ньому толк ці латиші. Сам би ще з'їв, але тобі залишив…

— Не хочу їсти. Пити…

Хтось подав йому в казанку ледь теплого напою, завареного і за ніч настояного на листі лісових ягід. Галка випив і віддав казанок.

— Хліб який! Житній. А ти ж народився у житі. Хліб додасть тобі сил, — все вмовляв хворого командир. — Йти можеш?

— Нащо питаєш, коли треба…

Чоботи й онучі Галки були сухими. Подумки він подякував хлопцям і взувся. Ще з намету побачив чотири пари ніг, що стирчали з-під плащ-палатки.

Галка виліз із свого куреня. Обличчя зволожили холодні краплі. Хтось накинув на його плечі плащ-палатку з башликом. Це — німецька, трофейна, плямиста, хоча зеленкуватих плям Галка зараз і не побачив: було темно.

— Треба йти, друже! — сказав Короп.

— Знаю. Так хоче Центр. По тому шосе віддаль від Салдуса до Кулдиги коротша. А Салдус — вузол німецької оборони, — розсудив Галка, як і личить аналізувати обстановку начальникові штабу групи.

Всі у нього запитували, як він себе почуває. Кашляючи і затуляючи рот картузом, Галка сказав, що готовий іти. Насправді ж був якимось знесиленим, наче побитим. Ноги тремтіли. Хотілося полежати ще. Оту непевність у ногах помітили товариші і вирізали йому палицю, мов чабану ґирлиґу.

Август і Орел упихали в мішки парашути. Латиш і Короп знімали плащ-палатки із жердини.

— Де стропа-фітіль? — затурбувався Короп.

— Я взяв! — відповів Орел.

— Добре, що тут не затоптали…

— Другу б підпалили стропу! — байдуже кинув Орел.

— Учиш, учиш тебе, а ти… — невдоволено дудонів Короп. — А з тебе, як з гуся вода… — І наглядач за порядком багатозначно, з філософським підтекстом закінчив: — Іменно на цій стропі ми повісимо гауптштурмфюрера Вундерліха і власовця Кротова.

Орлу сподобалися ці слова:

— То я і поклав у свій планшет ту стропу, щоб зашморгнути її на шиї тих бісів-анцихристів.