«Тридцятьчетвірка» розвернулася і рушила на першій швидкості до траси, а ми пішли слідом за танком.

За кілька гонів ліс скінчився і перед нами розіслалося поле. Зеленіло молоде жито. А в небі сяяло сонце 209-го дня перебування розвідників у тилу противника.

— Німці! — хтось попередив звично. — Дивіться, скільки!..

Та ніхто з нас не скинув з плеча автомат, хоча то справді були вчорашні вороги. Стояли вони гуртами, а поруч — штабелі складеної зброї. По шосе колонами йшли дивізії з генералами на чолі. Одні солдати тюпали, похнюпившись, інші байдуже озиралися на всі боки. Фашистська Німеччина беззастережно капітулювала. Група військ «Курланд» здавалася в полон військам Ленінградського фронту.

Побачивши парашутистів, солдати, що розташувалися на хуторі, підвелися, стали струнко, а офіцер підніс руку до козирка.

Та ми ніби не помічали їх. Ми думали про своє, і кожен намагався дихати глибоко, на повні груди.

У небі ласкаве травневе сонце. Зеленіли ниви між хуторами. А за полями виблискував від роси молодий березняк…

«І це не видіння уві сні. Це — День Перемоги!» — прошепотів я, намагаючись переконати себе в цьому.