Олександр Павлович сів за стіл перед дзеркалом, поклав записника, посунув на край баночки з гримом, пляшечки різні, скляночки з щіточками, почав креслити щось хитре. Вийняв з шухляди стола японський мініатюрний калькулятор, гриз олівець, підіймав очі вгору — винаходив…

Улюблене це було заняття, навіть найулюбленіше, і виходило воно в Олександра Павловича, завжди добре виходило, якщо натхнення його опанувало, а тепер, схоже, з’явилося натхнення, бо не відривався він від записника, аж поки не зітхнув полегшено, відкинувся на стільці і… мало не впав, ледве втримав рівновагу: знову забув, що в стільця нема спинки, зламана вона, ніяк відремонтувати не збиреться.

І тільки тоді глянув на годинника: вже пів на шосту.

От дідько: обід прогавив! І не лише обід, але й вечерю міг прогавити, а вечеря в Олександра Павловича за вчорашньою домовленістю намічалася разом з Валерією.

Нічого не вдієш: вечерю доведеться перенести.

Він зійшов до прохідної, кинув дві копійки до автомата, набрав номер: за логікою, Валерія ще в інституті.

— Валерію Володимирівну, будь ласка… Валерія Володимирівна, я вас вітаю, добре, що я тебе застав… Лерочка, вибач, але нині я не можу… Ні, нічого не сталося, просто маю ідейку, хочу перевірити її, час дорогий… З чого ти взяла? Зовсім не образився. І якщо ти не проти, завтра і доведу, що не образився… Гаразд, тоді завтра о шостій я до тебе заїду. Наташі вітання. Скажи їй, що двісті сімдесят три фокуси — за мною…

Згодом він все-таки пообідав — тим, що залишилося в цирковому буфеті. І хоча залишилося там небагато і все холодне і несмачне, він не вередував, навіть не думав про їжу, жував механічно, бо пам’ятав істину: людина повинна харчуватися, щоб не померти від виснаження. Вмерти від виснаження йому тепер було зовсім безглуздо. За своє досить довге циркове життя він придумав і зробив чимало забавних і складних пристосувань, всіляких хитрих механізмів, що перетворили його атракціон в незвичне і таємниче видовище, зовсім не подібне на всі ті, ілюзійні дива, що існували в цирковому “конвейєрі”. Про нього казали: голова в Олександра Павловича працює… Голова в Олександра Павловича добре працювала, руки теж не підводили, але те, що він придумав сьогодні, не йшло ні в яке порівняння з усіма попередніми винаходами. Щоправда, придумане не мало і не буде мати до атракціону жодного відношення, зате пряме — до його нерозумної образи на Валерію. Більше того, воно, придумане, і народилося завдяки образі. Вірніше, внаслідок її. І ще — внаслідок зайвої самовпевненості рудого поганого кота…