Вибравши слушну хвилину, коли стрілянина на мить вщухала, Касян вирвав чеки і жбурнув гранати. Дубові двері рознесло на друзки. Він уже заходився був готувати нову зв'язку, для того щоб закинути її всередину кірхи та в цю мить з вікна кірхи висунулась рука з білою ганчіркою. І поки атакуючі міркували, як приймати капітулюючих, у кірсі зненацька хтось закричав, пролупали постріли і все змовкло. Біла ганчірка полетіла з дзвіниці вниз.

Касян озирнувся на Людвіга, чекаючи відповіді, як бути далі, але той тільки знизав плечима і жестом порадив не висовуватись. «Мабуть, нічого гірше за невизначеність у цьому світі не буває», — подумав Касян. Тим часом з дверей і вікон кірхи повалив густий дим і почало вириватися полум'я. Розпалений боєм, Касян не міг більше лежати в своєму захистку. Скочив, кинувся під стіну і опинився у мертвій зоні. Щоб дістати його, треба було до пояса висунутись з вікна кірхи, а так ризикувати піхто а обложених не хотів.

Вгамувавши дихання, Касян підкрався до дверей і зазирнув всередину. Там, наче в печі, лютувало полум'я. На підлозі перед аналоєм лежали побиті кимось солдати. Вогонь поступово підбирався до них, все більше охоплюючи дерев'яні лави, тумби, не минаючи і каменя, ніби і він міг горіти без бензину і розлитої кругом мазути. Касян переступив поріг, зайшов під склепіння камінної арки, зазирнув у захристя. Тут побачив боцмана, що спускався боковими сходами з дзвіниці. В руках той тримав автомат і палаючий смолоскип. Лице перекошене. Очі безтямні. Він щось шепотів сам до себе. Потім раптом, невідомо навіщо, прошив автоматною чергою мертвих. Стріляв, поки не скінчились у рожку патрони, і в цю мить очі його зустрілися з очима Касяна. Боцман заревів, пожбурив палаючим дрючком на противника, що відступав до дверей, вмить перезарядив автомат і полоснув навздогін. Але Касян уже вискочив з кірхи і сховався за кам'яний простінок. Кулі просвистіли мимо, дряпонули засніжену паперть і з диким ревом відлетіли геть. Коли автомат боцмана замовк, у двері полетіла зв'язка гранат. Всередині кірхи оглушливо рвонуло, з вікон викинуло довгі язики полум'я. Все було скінчено.

Касян стояв, притулившись до камінної стіни, і дивився в небо. Хвилювання пропало, він був спокійний, навіть байдужий у ці дивні хвилини. Напевне, вибух і справді визначив риску, за якою залишалось багато чого з того, що раніше труїло йому душу. Неначе щось сталося з ним у цю мить, паче став зовсім іншою людиною, спокійною і щасливою. Не раз уже прагнув досягти такої душевної рівноваги, однак раніше все це вимагало надлюдського напруження духовних сил, а зараз відбулося ніби саме по собі, поза власною волею. Касян був задоволений, у нього з'явилося відчуття повної свободи, розкованості, радісного збудження, якогось внутрішнього зухвальства і відваги.