— Слухай, Яне, — сказав Людвіг, ховаючись за уламком скелі. — Треба перехопити цих… Не можна дати їм можливість вибратися на пірс.

— Зараз головне — човен.

— Бери трьох, і атакуйте гарматну обслугу. Я займусь рештою. Давай!

Касян підняв трьох бійців, і вмить вони зникли за торосами. Білі маскувальні комбінезони, а більше те, що з цього боку їх не чокали, дозволило наблизитись до човна на відстань автоматної черги. Для вірності Касян висунув уперед ручний кулемет і ліг до нього сам. Коли на кормі почулися автоматна стрілянина, довга кулеметна черга змела артилеристів. Мюллер, який бачив усе це з люка на горі рубки, не одразу зрозумів, що сталося, чому замовкла гармата, що обстрілювала підступи до Хаугена. А коли побачив, що човен атакують з тилу, було вже пізно. Касян повернув свій кулемет у бік рубки. Чи його куля, а чи чиясь друга дістала Мюллера, а тільки той раптом змахнув руками і повис на борту командирського люка. Вискочивши на палубу, Касян кинувся до рубки. В нижній її частині чорніли розкриті навстіж двері. В них з'явився юнга. Стріляти в хлопця Касян не міг і той встиг зачинити залізні двері, а потім і задраїти їх зсередини. Скільки не гупав у металевий щит дверей прикладом кулемета, нічого не вийшло. Черга, яку спересердя випустив Касян, залишила на сталевій поверхні тільки подряпини. В чове можна було дістатися і через командирський люк, але до нього було не дістати, до нього не вели ні скоби, ні що інше. Поки Касян оббіг рубку і стрибав, намагаючись дотягнутись до руки Мюллера, хтось викинув тіло корветтен-капітана з люка і задраїв кришку. Касян жбурнув туди гранату, але вона, не вчинивши шкоди, перелетіла на протилежний бік і там вибухнула. В цей час вода вздовж бортів човна забулькотіла, запінилась. Човен почав занурюватись. Касян збіг по сходнях на лід… Озирнувшись, — побачив, що палубою вже перекочуються дрібні хвилі, а далі і рубка подалась донизу і швидко зникла. Хтось пожбурив навздогін гранату. Вибух підняв стовбець води вже на чистім плесі ополонки.

— Лишнє, — сказав Людвіг.

Бійці десятки зібралися до свого командира і по його команді побігли до пірса. Там верх брали десантники, їх було чи не удвоє більше. Вгодовані, не стомлені переходами, вони зрештою перемогли б захисників порту, але події, що розгорнулись навколо човна, збили їхній наступальний азарт. Човен пішов під воду. Вони це бачили і розуміли — це була втеча. Десант кинули напризволяще, а ще недавно солдатам і матросам здавалось, що розправились з залишеною людьми столицею архіпелагу дуже просто. І ось як усе обернулося.