— Це у вас!

— А в тебе? Не забувай, ти теж віднині й довіку наш!

— Повторюєш слова Керка?

— Ні, любий, це мої слова. — Вона знову пригорнулась до нього. — Ти мужчина, Тедді, тож мусиш навчитися стріляти першим…

— Це не для мене…

— Чому? Ну, зараз ти хворий, але ми вилікуємо тебе… Ти будеш сильний, міцний, і все буде о'кей… Зараз у тебе в голові ще сумбур, але скоро все стане на свої місця…

— Не думав, що ти так добре підкована.

— Ти про що?

— Так, ні про що… — Він поглянув на годинник. За чверть години на Остбангофі з електропоїзда зійде Віктор Гайсвінклер. По телефону він натякав, що везе від Зеппа дорогий подарунок. Що це може бути?

— Ну, гаразд, любий, я швиденько прийму душ, переодягнуся…

— Снідаємо разом, чи в тебе якісь інші плани?

— Тільки з тобою, любий… Тільки з тобою на все життя. — Пат вийшла до сусідньої кімнати.

— Ну, тоді я трохи пройдуся… Посиджу в сквері на Орлеанплаці, перегляну газети. Махни мені з вікна, як будеш готова…

Федір вийшов з кімнати, спустився на перший поверх. Швейцар привітав його поклоном.

— У мене до вас прохання, — звернувся до нього Федір. — Тут до мене має прийти пан Заграва, письменник… Як спитає, попросіть його хвилинку зачекати, я зараз повернуся… Куплю газети…

— Я б міг вам щоранку приносити свіжі газети. Ви лиш скажіть, які… Для мене буде приємно зробити вам невеличку послугу.

— Дякую… Але тоді в мене не буде приводу погуляти на повітрі, — усміхнувся Федір і вийшов з готелю. Орлеанс-плац, облямований зеленою підковою скверу, впритул підступав до Остбангофу. Звідси розходилося кілька автобусних і тролейбусних ліній, але людно тут бувало тільки в години пік, коли трудовий Бергам-Ляйм поспішав до праці або повертався додому. Федір обійшов сквер, перетнув вулицю і опинився на невеличкому п'ятачку, де були кіоски, що торгували газетами і всяким іншим дрібним товаром. За кілька хвилин мала підійти електричка з Нейхаузена. Купив «Мюнхенську ілюстровану газету» і, не розгортаючи, спокійно попрямував до сходів. Минаючи вокзал, вони вели до залізничного перону. Електричка підійшла хвилина в хвилину, і він одразу побачив Гайсвінклера. Молодий, високий, одягнений в довгополий макінтош і світлий фетровий капелюх. Віктор тримав у руці невеличкий пакунок. Швидким кроком пройшов повз Федора і, навіть не глянувши на нього, зник у дверях вокзалу. Крайніченко постояв хвилину, гамуючи хвилювання. Потім повільно рушив до вокзалу. Віктора ніде не було видно. Вже хотів шукати його на привокзальній площі, але раптом побачив посланця від Зеппа перед щитом з розкладом руху поїздів. Вдаючи, що вивчає розклад, Федір зупинився біля Гайсвінклера.