— Її… Тільки пам'ять допомагає відчути прожиті роки, — Хемфрі налив дві чарки міцного шотландського віскі. — Твоє здоров'я!

— Дякую… — з достоїнством промовив Керк. — Чому я тоді не женився на Роз? Цей хлопець міг би бути моїм сином…

Хемфрі дивився на генерала і думав: «Він має рацію. Гроші старого Хоупа пропливли повз його кишеню. А чого він вартий сьогодні без грошей? Що стоїть за ним? Ще зовсім недавно його оберігала прихильність Рузвельта… Сьогодні — лише моя!» Він ковтнув з чарки, поворушив березові полінця в каміні і поволі опустився в крісло.

— Ти чимось схвильований, — сказав, підсовуючи Кернові пляшку.

— Ні, все о'кей. — Генерал посунув фотель ближче до вогню. — Трохи застудився. Цілий тиждень у горах… Вітри, дощ січе з ранку до вечора. Тепер от ангіна. П'ю гаряче молоко, аспірин…

— Допомагає?

— Та ніби трохи попустило…

— А що, крім ангіни, добув?

— Хвалитись нічим. Це озеро, ніби сейф з подвійним дном. Глибина місцями за триста метрів і мул, у якому зникає все, що опускається на дно. Десь на половині глибини неначе густа сіть — шар затонулих дерев. Вони не стоять на місці, рухаються… Ми не перші пробуємо відімкнути цей підводний сейф. Були там наші хлопці з трофейної команди, потім англійська водолазна група і знову наші з морського відомства. Чим скінчилося, ти знаєш. Ніхто з них до дна так і не дістався. Ми ж витягли сім контейнерів, але в них нема того, що ми шукаємо. Можливо, їх скидали в озеро не лише зі скелі, на якій колись загинув Геро…

— Так, розвідники на зразок Геро фон Шульце трапляються нечасто. Він знав Німеччину, знав німців, а це саме те, чого нам з тобою бракує, мій друже.

Генерал спохмурнів. Хемфрі зачепив його за живе і не збирався пом'якшувати удару, навпаки — свідомо сипав сіль на рани.

— Скажу відверто, Джіммі: я тобі дивуюсь. Не розмотати такої нікчемної справи, адже Геро залишив тобі трьох свідків.

— Ви певні, шеф, що люди, яких залишив Шульце, справді були свідками операції?

— Я читав його доповідну.

— За фахом Геро був журналіст, писати його вчили в університеті.

— Ну то що?

— Як і кожного писаку, його часто заносило…

— Ти ставиш під сумнів?..

— Та ні, я теж думаю, що все було саме так, як доповів Геро… За винятком одного — ніхто з названих ним людей не був свідком кінцевої фази операції «Бернгард», тобто не бачив на власні очі, де скидали в озеро ті кляті контейнери.

— Але ж ваші люди…