— Ну, то ходи зі мною, — вирішив Швейк, — але треба поводитися обережно, щоб не вскочити в якусь халепу.
— Не турбуйся, приятелю, — тихенько сказав Водічка, коли наближалися до сходів. — Я його як лясну… — І ще тихше додав: — Побачиш, ми з тим чортякою мадярським упораємося раз-два.
І якби хтось був у під’їзді й розумів по-чеському, то почув би ще й зі сходів гасло, що вже голосніше сказав Водічка: «Ти мадярів не знаєш…» До цього гасла він дійшов у тихому шинку над рікою Літавою, серед садів уславленої Кіраль-Гіди, оточеної горбами. Ці горби солдати завжди проклинатимуть, згадуючи всі вправи перед світовою війною і під час світової війни, коли вони теоретично готувалися до практичних погромів і різанини.
* * *
Швейк з Водічкою стояли перед дверима квартири пана Каконі. Перше ніж натиснути гудзик дзвоника, Швейк нагадав:
— Ти, Водічко, коли-небудь чув, що обережність — мати мудрості?
— Це мене не стосується, — відповів Водічка. — Не давай йому й рота роззявити…
— Та мені, власне, нема з ким тут говорити, Водічко. Швейк подзвонив, а Водічка голосно сказав:
— Айн, цвай, — і злетить зі сходів. Двері відчинилися, з’явилася служниця й спитала поугорському, чого вони хочуть.
— Nem tudom[135], — зневажливо сказав Водічка. — Вчися, дівко, по-чеському говорити.
— Verstehen Sie deutsch?[136] — спитав Швейк.
— A pischen[137].
— Also, sagen Sie der Frau, ich will die Frau sprechen. Sagen Sie, dass ein Brief ist von einem Herr, draussen in Kong[138].
— Я дивуюся тобі, — сказав Водічка, ступаючи за Швейком до передпокою, — що ти можеш з усяким смердюхом говорити.
Зачинивши за собою двері, вони ввійшли до передпокою. Швейк зауважив:
— Диви, які гарні речі, навіть дві парасолі на вішалці, і цей образ Ісуса Христа також непоганий.
З кімнати, звідки долинав брязкіт ложок і тарілок, знову вийшла служниця і сказала Швейкові:
— Frau ist gesagt, dass Sie hat ka Zeit, wenn was ist, dass mir geben und sagen[139].
— Also, — сказав урочисто Швейк. — Der Frau ein Brief, aber halten Kuschen[140].
Він вийняв листа надпоручника Лукаша.