Полковник усміхнувся і вів далі:

— Власті не виконали свого обов’язку. Попередня цензура в місцевих газетах також у руках мадярів. Вони роблять з нами, що хочуть. Наш офіцер позбавлений захисту від образ такої цивільної мадярської редакторської свині. Тільки на основі нашого рішучого втручання, а саме — телеграми нашого дивізійного суду, державна прокуратура в Пешті вжила заходів, щоб у всіх названих редакціях дехто був заарештований. А найбільше це окошиться на редакторові «Комарненської вечірньої газети». Він тієї своєї вечірньої газети не забуде до самої смерті. Мені, як вашому начальнику, дивізійний суд доручив допитати вас і водночас надіслав цілі гори паперів, пов’язаних із слідством. Усе обійшлося б дуже добре, якби не той ваш злощасний Швейк. З ним сидить якийсь сапер Водічка. Коли їх після бійки привели на гауптвахту, в цього сапера знайшли лист, який ви писали до пані Каконі. Цей ваш Швейк на допиті запевняв, ніби листа писали не ви, а він сам, а коли перед ним поклали лист й наказали його переписати, щоб порівняти почерки, він вашого листа зжер. З канцелярії полку до дивізійного суду було надіслано ваші рапорти для порівняння із Швейковим почерком. І ось вам наслідки.

Полковник перегорнув папери й показав надпоручникові Лукашу таке місце: «Обвинувачений Швейк відмовився написати диктовані речення, запевняючи, що забув за ніч, як писати».

— Взагалі я, пане надпоручнику, не надаю жодного значення ні зізнанням вашого Швейка, ні того сапера. Швейк і сапер запевняють, ніби йшлося тільки про якийсь жартик, якого там не зрозуміли. А цивільні, мовляв, напали на них самі, — вони ж лише захищалися, обороняючи свою військову честь. Той ваш Швейк, як установлено слідством, узагалі гарна цяця. Так, наприклад, на питання, чому він не признається, відповів, згідно з протоколом: «Я тут саме в такій ситуації, в якій опинився слуга художника-академіка Панушки ^{141} через якісь там образи діви Марії. Він теж, коли його обвинуватили в крадіжці цих образів, не міг на закид нічого іншого відповісти, як тільки: «Що ж мені робити, кров’ю блювати, чи що?» Звичайно, я від імені командування полку подбав, щоб у всіх газетах було вміщено спростування дивізійного суду на всі ці підлі статті місцевих газет. Сьогодні ж їх розішлемо. Гадаю, я зробив усе, щоб ліквідувати скандал, викликаний негідною поведінкою цивільних тварюк, підлих мадярських газетярів.

Думаю, що я це добре склав:

«Дивізійний суд n-ської дивізії і штаб n-ського полку заявляють, що стаття, вміщена в місцевій газеті, про вигадані бешкети солдатів n-ського полку абсолютно не відповідає дійсності, від першого до останнього рядка вигадана, і слідство, почате проти тих газет, спричиниться до суворого покарання винуватців».