— Не корч дурня. Ти ж, певне, чув, що ваш фельдфебель-рахівник дістав уже накладну на вагони? Скільки у вас людей?

— Не знаю.

— Ти, дурню, боїшся, що я тебе з’їм. (Чути, як той, що біля телефону, говорить убік: «Візьми, Франтеку, другу трубку, почуєш, якого пришелепуватого ординарця мають в одинадцятій маршовій»). Алло, ти заснув там, чи що? То відповідай, коли тебе колега питає. Отже, тобі ще нічого не відомо? Не вибріхуйся. А ваш рахівник хіба нічого не казав, що одержите консерви? Ти з ним про такі речі не балакав»? Цур тобі, який же ти йолоп. Кажеш, це нібито не твоє діло? (Чути сміх). Чи не стукнули тебе в дитинстві по голівці жорном? Ну, гаразд. Як щось довідаєшся, протелефонуй нам до дванадцятої маршової. Ти, придуркуватенький. А, власне, звідки ти?

— З Праги.

— То повинен би більше клепок у голові мати… Ага, Ще одне: коли пішов ваш рахівник до канцелярії?

— Тільки-но його покликали.

— От бач, а раніше ти цього не міг сказати? Заціпило? І наш пішов хвилинку тому. Це вже напевно щось заварюється. Ти не балакав з обозом?

— Ні.

— Господи Ісусе Христе, а ще кажеш, ніби ти з Праги. Ти ні про що не дбаєш. Де ти гасаєш цілими днями?

— Я тільки годину тому прийшов з дивізійного суду.

— А, так би й сказав, приятелю! Якщо так, то я сьогодні ж прийду поглянути на тебе. Дай відбій.

Швейк збирався закурити люльку, та знову задзвонив телефон. «Поцілуйте мене десь з вашим телефоном, — подумав Швейк. — Буду з вами забавлятися».

Але телефон дзеленчав, і так настирливо, що Швейкові врешті урвався терпець. Він узяв трубку і заверещав у телефон:

— Алло, хто там? Тут ординарець Швейк з одинадцятої маршової роти.

Швейк упізнав голос надпоручника Лукаша:

— Що ви там усі в біса робите? Де Ванек, покличте зараз Ванека до телефону.

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, телефон щойно задзвонив.

— Слухайте, Швейку, в мене нема часу з вами бавитися, телефонні розмови на військовій службі — це не базікання по телефону, коли когось запрошують на обід. Телефонні розмови повинні бути ясні й короткі. У телефонних розмовах не повинно бути того «насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте». Отже, Швейку, питаю вас, там під рукою Ванек? Хай зараз підійде до телефону.

— Немає його під рукою, насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте. Тільки-но, може, якоїсь чверть години, з нашої канцелярії викликали його до полкової канцелярії.

— Хай-но прийду, я з вами тоді, Швейку, розквитаюсь. Будете ви говорити коротко чи ні? Тепер слухайте уважно, що я вам скажу, чуєте виразно? Щоб ви потім не викручувалися, ніби в телефоні хрипіло. Негайно, як тільки повісите трубку…