Бородатий Балоун важко зітхнув і пустився до полкової канцелярії, а Швейк попрямував по алеї старих лип до солдатського буфету.

Фельдфебель Ванек тим часом сидів у буфеті й оповідав якомусь знайомому штабс-фельдфебелю, скільки можна було перед війною заробити на емалевих і цементних фарбах.

Штабс-фельдфебель уже набрався, як свиня. Перед полуднем з-під Пардубиць приїхав якийсь хазяїн, у якого в таборі був син. Він тицьнув фельдфебелеві доброго хабара і аж до полудня частував його десь унизу в місті.

Тепер фельдфебель сидів у розпачі від того, що йому вже ніщо не смакує, і зовсім не тямив, що говорить. На розмову про емалеві фарби абсолютно не реагував. Витав у своїх власних уявленнях і чомусь белькотів, що повинен би бути приміський поїзд з Тршебоні до Пелгржимова і назад.

Коли Швейк увійшов, Ванек марно намагався розтлумачити в цифрах штабс-фельдфебелеві, скільки можна було заробити на одному кілограмі фарби для будівель, на що штабс-фельдфебель відповів без ладу і складу:

— А повертаючись, умер, і зоставив тільки листи. — Побачивши Швейка, він сплутав його, мабуть, з якоюсь не симпатичною йому людиною, і почав лаяти Швейка: він, мовляв, чревовіщатель.

Швейк підійшов до Ванека. Той теж був добре під мухою, але дуже приємний і милий.

— Пане фельдфебелю, — доповів йому Швейк, — вам треба піти зараз на склад, там уже чекає взводний Фукс із десятьма солдатами, — одержите консерви. І негайно, бігом назад. Пан обер-лейтенант телефонував уже двічі.

Ванек вибухнув сміхом.

— Та що я, з глузду з’їхав, серденько? Та я б сам себе мусив вилаяти, мій ангеле! На все досить часу, не горить, золотко моє. Коли пан обер-лейтенант вирядить стільки маршових рот, як я, отоді він зможе про щось говорити і не буде нікого даремно турбувати своїм «бігом марш!». Таж я вже дістав у полковій канцелярії наказ, що їдемо завтра, щоб усі збиралися і йшли зараз одержувати зі складу все потрібне на дорогу. А що я зробив? Пішов спокійненько сюди на чверточку винця. Сидиться мені тут дуже гарно, і плювати мені на все з високого дерева. Консерви залишаться консервами, видача — видачею. Я краще знаю склад, ніж пан обер-лейтенант, і мені відомо, про що на таких нарадах панів офіцерів у пана полковника говориться. То наш пан полковник уявляє собі тільки в своїй фантазії, ніби на складі є якісь консерви. Їх не було ніколи, а склад нашого полку діставав їх у міру потреби в бригаді або позичав у інших полках. Тільки одному Бенешівському полкові ми винні понад триста бляшанок консервів. Хи-хи! Хай собі балакають на нарадах що їм заманеться. Дивіться, які швидкі! Таж їм каптенармус — якщо туди прийдуть — сам скаже, що вони подуріли, адже жодна маршова рота ще не дістала на дорогу консервів. Чи не правда, стара картопле? — звернувся він до штабсфельдфебеля. Але той або засинав, або в нього вже починалася біла гарячка. Отож він відповів: