— Солдатів важко виховувати, — сказав фельдфебельрахівник Ванек, позіхаючи. — Солдат, який не був у війську покараний, це не солдат. Можливо, в мирні часи дехто й без кари відбув свій строк, а потім це йому ще й зарахували на цивільній службі. Сьогодні ж, бачимо, саме навпаки. Ті найгірші солдати, що в мирний час не вилазили з гауптвахт, найліпші вояки під час війни. Пам’ятаю піхотинця Сільвануса з восьмої маршової роти. На нього раніше сипались кара за карою. Та ще й які кари! Не соромився вкрасти в товариша останній крейцер, та коли дійшло до бою, він перший перерізав дротяні загородження, трьох узяв у полон, та одного з них дорогою застрелив, бо, як пояснив, не довіряв йому. Дістав велику срібну медаль, пришили йому дві зірки, і, якби його пізніше під Дуклею не повісили, був би вже давно взводним. Але повісити його довелося: після одного бою зголосився на рекогносцировку, і якийсь патруль з іншого полку наскочив на нього, коли він обшукував убитих. Знайшли в нього щось із вісім годинників і багато перснів. Отож і повісили його біля штабу бригади.

— З цього видно, — розважливо сказав Швейк, — що кожний вояк мусить сам здобути для себе своє місце.

Задзвонив телефон. Фельдфебель-рахівник підійшов до апарата. Можна було розпізнати голос надпоручника Лукаша: питався, як справа з консервами. Згодом було чути якісь докори.

— Слово честі, їх немає, пане обер-лейтенанте! — кричав у телефон Ванек. — Звідки б вони взялися? Це тільки фантазії панів з інтендантства. Зовсім не потрібно було цих людей туди посилати. Я вам сам хотів подзвонити. Кажете, що я був у буфеті? Хто, хто це говорив? Той окультист-кухар з офіцерської кухні? Так, я дозволив собі туди зайти. Знаєте, пане обер-лейтенанте, як називав той окультист метушню з тими консервами? «Страхіття ненародженого». Та ні, але де, пане оберлейтенанте! Я зовсім тверезий. Що робить Швейк? Він тут. Покликати його? Швейку, до телефону, — сказав фельдфебель Ванек і пошепки додав: — коли питатиме вас, який я прийшов, то скажіть — у повному порядку, Швейк коло телефону:

— Швейк. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте…

— Слухайте, Швейку, як там з тими консервами? Все в порядку?

— їх немає, пане обер-лейтенанте. Ні слуху ні духу.

— Я хотів би, Швейку, щоб ви завжди, поки ми в таборі, до мене вранці зголошувалися. Коли поїдемо, будете постійно біля мене. Що ви робили вночі?

— Сидів цілу ніч біля телефону.

— А було щось нового?

— Було, пане обер-лейтенанте!

— Швейку, тільки без ваших дурних штучок. Повідомляв хто-небудь про щось важливе?