Проте поручник Дуб пояснював солдатам, які юрмилися навколо розбитих гармат і літаків, що це воєнні трофеї. Але раптом він помітив, що поблизу від нього в центрі іншої групи солдатів стоїть Швейк і щось теж розповідає. Підійшовши, поручник почув розважливий Швейків голос:

— З якого боку не глянь — це все ж таки воєнні трофеї. Воно, правда, на перший погляд декому буде трохи дивно, коли прочитає на лафеті «K. und K. Artilleriedivision»[289], але це, напевно, тому, що та гармата спочатку потрапила до рук росіян, і нам довелося її знову відбивати, а такі трофеї набагато цінніші, бо… Бо, — казав далі Швейк урочисто, коли вздрів поручника Дуба, — ми нічого не повинні лишати в руках ворогів. Це так, як з Перемишлем ^{188} або з тим солдатом, у якого під час бою ворог вирвав фляжку. Це було ще за наполеонівських воєн. Отож солдат уночі пішов до ворожого табору і приніс свою фляжку назад, причому ще заробив на цьому, бо якраз на ніч ворогам роздали горілку. Поручник Дуб тільки й сказав:

— Ви, Швейку, краще забирайтесь геть, щоб я вас тут удруге не бачив!

— Слухаюсь, пане лейтенанте. — І Швейк пішов до інших вагонів, доповнивши свою промову такими словами, що, коли б поручник Дуб їх почув, він би, напевно, від злості вистрибнув із мундира, хоч це був цілком невинний біблійний вислів:

— Ще трохи — і побачите мене, і знову ще трохи, і вже не побачите мене.

Поручник Дуб був такий дурний, що, коли Швейк пішов геть, він знову звернув увагу солдатів на підбитий австрійський літак, на металевому крилі якого було чітко означено «Wiener-Neustadt»[290].

— Цей російський літак ми підбили біля Львова, — сказав поручник Дуб.

Ці слова почув надпоручник Лукаш, який саме підійшов до юрби і голосно додав:

— При цьому обидва російські пілоти згоріли.

Потім мовчки пішов далі, подумавши собі, що поручник Дуб таки телепень.

Пройшовши повз кілька вагонів, Лукаш побачив Швейка і вирішив його обминути, бо з виразу Швейкового обличчя було видно, що в нього багато зібралося на серці і йому страшенно кортить усе це викласти надпоручникові.

Швейк попрямував просто до нього:

— Ich melde gehorsam, Kompanieordonanz[291] Швейк просить дальших наказів. Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я вже шукав вас у штабному вагоні.

— Слухайте, Швейку, — просичав надпоручник Лукаш. — Знаєте, хто ви такий? Ви вже, мабуть, забули, як я вас назвав?

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я такого не міг забути, бо я не якийсь там однорічник Желєзний… Ще задовго до війни ми стояли в Карлінських казармах, і був у нас полковник, чи то Флідлер фон Бумеранг, чи ще якийсь «ранг».