Надпоручник Лукаш лагідно смикнув Швейка за вухо і сказав дружнім тоном:

— Ну-ну, йди вже, потворо, годі вже.

— Zum Befehl, Herr Oberleutnant![293]

Швейк пішов до свого вагона. В той час біля одного з вагонів батальйонного ешелону, де були замкнені телефонні прилади й дроти, відбулася така сцена. Там, за наказом капітана Сагнера, стояв на посту солдат, бо все мало бути, як на фронті. Отже, зважаючи на цінність вантажу, обабіч вагонів розставили пости й дали їм «Feldruf» i «Losung»[294].

Цього дня пароль був «Kappe»[295], а відзив — «Гатван». Вартовий, що стояв біля телефонної апаратури, був поляк з Коломиї, який не знати чому потрапив до дев’яносто першого полку.

Зрозуміло, він не мав ніякого уявлення, що таке «Kappe», але, маючи якісь здібності до мнемотехніки, все ж таки запам’ятав, що слово починається з літери «k». Коли черговий по батальйону поручник Дуб, наближаючись до вагона, спитав у вартового пароль, той упевнено відповів: «Kaffee»[296]. Це, звичайно, була дуже природна річ, бо поляк з Коломиї ще й досі згадував ранішню й вечірню каву в брукському таборі.

Вартовий ще кілька разів прокричав «Kaffee», а поручник Дуб мовчки йшов просто на нього. Тоді солдат, пам’ятаючи про свою присягу і про те, що він на посту, грізно вигукнув: «Halt!» А коли поручник Дуб ступив до нього ще два кроки й знову спитав пароль, поляк націлився на нього з гвинтівки і, не знаючи німецької мови, загорлав мішаною польсько-німецькою мовою: «Бенжє шайсн, бенжє шайсн!»[297]

Поручник Дуб зрозумів і почав задкувати, вигукуючи: «Wachkommandant, Wachkommandant!»[298]

З’явився взводний Єлінек, що ставив поляка на варту, і спитав пароль, потім те ж саме зробив поручник Дуб, але поляк з Коломиї на всі запитання розпачливо викрикував на весь вокзал: «Kaffee! Kaffee!» З усіх ешелонів почали вистрибувати з казанками солдати. Зчинилася тривога, яка скінчилася тим, що обеззброєного чесного солдата відвели до арештантського вагона.

Але поручник Дуб мав певну підозру щодо Швейка. Він бачив, як той з казанком перший вилазив з вагона, і Дуб міг присягнутись усіма святими, що чув, як Швейк вигукнув: «Вилазь із казанками! Вилазь із казанками!»

Десь опівночі поїзд рушив на Ладовці — Требішов, де вранці його привітав союз ветеранів, переплутавши цей маршовий батальйон з маршбатальйоном чотирнадцятого гонведського угорського полку, який проїхав станцію ще вночі. Ветерани, видно, добре набрались і своїм ревом: «Istem ald meg a kiralyt!»[299] — розбудили весь ешелон. Кілька свідоміших солдатів висунулися з вагонів і відповіли їм: «Поцілуйте нас у зад! Eljen!»[300]. Тоді ветерани ревнули так, аж у вокзальному будинку задзвеніли шибки: «Eljen! Eljen a tizenegyedik regiment!»[301].