Швейк мав пройти крізь ті самі процедури, як і всі інші солдатики, які ходили через чорний хід, але він чемно вирвався з рук якоїсь напівголої дівчини. На її лемент прибігла польська «мадам» і нахабно брехала Швейкові у вічі: мовляв, ніякого поручника серед гостей немає.

— Не дуже-то кричіть на мене, вельможна пані, — чемно попрохав Швейк, солодко всміхаючись. — А то як мазну вас по пиці, аж ноги задерете. Одного разу в нас на Платнержській вулиці змолотили одну «мадаму» так, що й не знала, на якому вона світі. Там один хлопець шукав свого батька, якогось Вондрачка, торговця пневматичними шинами. Прізвище цієї «мадам» було Кржованова. Коли її відволодали й у приміщенні швидкої допомоги спитали, як її прізвище, вона сказала щось на букву «X». А як ваше прізвище шановна?

Достойна матрона зчинила страшенний галас, коли Швейк, відштовхнувши її, з поважним виглядом пішов по дерев’яних сходах на другий поверх.

Унизу з’явився сам власник дому розпусти, якийсь збіднілий польський шляхтич. Він побіг за Швейком на сходи і почав його тягти за рукав, горлаючи по-німецькому, що солдатам нагору ходити заборонено, бо там лише для панів офіцерів, а для солдатів — унизу.

— Я прийшов сюди в інтересах цілої армії, шукаю одного пана поручника, без якого армія не може вирушити на фронт, — пояснив йому Швейк. А коли присікування господаря набрало агресивного характеру, Швейк скинув його зі сходів униз і почав оглядати горішні кімнати. Всі вони були порожні, і лише на самому кінці галереї одна кімната була зачинена. Коли Швейк постукав, натиснув на клямку і трохи прочинив двері, пролунав писклявий голос Елли: «Besetzt!»[320] — а слідом за ним низький голос поручника Дуба, який, можливо, бачив себе в своїй кімнаті в таборі: «Herein!»[321]

Швейк увійшов, наблизився до канапи і, віддаючи поручникові Дубові аркушик з блокнота, доповів, скоса поглядаючи на розкидану в кутку постелі офіцерську форму:

— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ви, згідно з наказом, який я вам передаю, маєте одягтися і з’явитися до наших казарм у гімназію. Там у нас має відбутися велика військова нарада.

Поручник Дуб витріщив на нього каламутні маленькі очиці, але усвідомив, що він не такий уже п’яний, щоб не впізнати Швейка. Йому відразу ж спало на думку, що Швейка, певне, посилають йому на рапорт, і тому сказав:

— Я зараз із тобою, Швейку, розквитаюся. Побачищно, що буде з тобою… Кунерте, — звернувся він до Елли. — Налий мені ще одну!

Він випив і, подерши письмовий наказ, розреготався:

— Це — письмове виправдання? У нас ніякі такі довідки не мають значення. Ми на війні, а не в школі. Отже тебе зловили в борделі? Підійди до мене, Швейку, ближче, я дам тобі кілька ляпасів. У якому році Філіпп Македонський розбив римлян? ^{197} Так ти не знаєш? Ти — жеребець!