— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — невблаганно говорив далі Швейк, — це найсуворіший наказ по бригаді, щоб пани офіцери вдяглись і йшли на батальйонну нараду. Адже ми вирушаємо, і зараз буде вирішуватись питання, яка рота піде в авангарді, яка у фланговому прикритті і яка в ар’єргарді. Це зараз вирішуватимуть, і, на мою думку, пане лейтенанте, без вас такі справи не можуть обійтися.

Ця дипломатична промова трохи привела до тями поручника Дуба. Він збагнув, що перебуває не в казармах, але з обережності спитав:

— А де це я?

— Ви зволите перебувати в борделі, пане лейтенанте. Шляхи господні недовідомі!

Поручник Дуб тяжко зітхнув, зліз із канапи й почав шукати свій мундир. Швейк йому допомагав. Коли Дуб нарешті одягся, вони вийшли надвір, але Швейк одразу ж повернувся і, не звертаючи уваги на Еллу, яка зовсім хибно зрозуміла його повернення і через те своє нещасливе кохання знову полізла на канапу, швиденько допив нахильці горобинівку й почимчикував за поручником.

На вулиці поручникові Дубу знов ударило в голову, бо було дуже спекотно. Він безладно почав розводити теревені. Розповідав Швейкові про те, що має вдома поштову марку з Гельголанда і що одразу ж після одержання атестата зрілості вони пішли грати в більярд і не вклонилися класному наставникові. До кожного речення додавав:

— Сподіваюсь, ви мене добре розумієте.

— Звичайно, я вас повністю розумію, — стверджував Швейк, — ви говорите точнісінько так, як будейовицький бляхар Покорний. Той, коли його люди питали: «Ви купалися цього року в Мальші?» — відповідав: «Не купався, але зате цього року добре вродять сливи». А коли його питали: «Ви вже їли в цьому році гриби?» — він відповідав: «Не їв, але той новий марокканський султан, кажуть, дуже пристойна людина!»

Поручник Дуб зупинився і висловив ще одне своє переконання.

— Марокканський султан? Це померкла зірка, — втер піт із чола і, дивлячися затуманеними очима на Швейка, забурмотів: — Я навіть узимку так не пітнів. Ви з цим погоджуєтесь? Розумієте мене?

— Розумію, пане лейтенанте. У нас до шинку «Під чашею» ходив один старий панисько, якийсь відставний радник з крайового комітету. Він те ж саме говорив. Він завжди запевняв, що не розуміє різниці між температурою влітку і взимку. Йому, мовляв, дуже дивно, як люди цього досі не збагнули.

В брамі гімназії Швейк покинув поручника Дуба, і той що називається сторч і боком пішов по сходах угору до вчительської, де відбувалася військова нарада, і зразу доповів капітанові Сагнерові, що він п’яний як чіп. Усю нараду просидів з похиленою головою, а під час дебатів інколи схоплювався з місця й вигукував: