Король бабуїнів наблизився до Корака. Потім обійшов його кругом — з гарчанням, мурмотінням і принюхуван-ням. Корак озвався до нього.

— Я — Корак, — сказав він. — Я відчинив клітку, в якій тебе було ув’язнено. Я врятував тебе від Тармангані. Я Вбивця Корак. Я твій друг.

— Хух, — промурмотів король. — Так, ти Корак. Мої вуха кажуть, що ти Корак. Мої очі кажуть, що ти Корак. Мій ніс каже, що ти Корак. А ніс мій ніколи не помиляється. Я твій друг. Ходімо полюватимемо разом.

— Корак не може зараз полювати, — відповів той. — Гомангані вкрали Меріем. Вони переховують її в своєму селищі. Вони не дають їй піти. Корак самотужки не може її звільнити. Корак звільнив тебе. Чи можеш тепер ти зі своїм народом звільнити Коракову Меріем?

— У Гомангані багато гострих палиць, якими вони кидаються. Вони пробивають тіла співплемінців. Вони вбивають нас. Гомангані погані. Вони вб’ють нас, коли ми прийдемо в їхнє селище.

— У Тармангані є палиці, які зчиняють великий гуркіт і вбивають з далекої відстані, — відповів Корак. — Вони були у них, коли Корак звільняв тебе з їхньої пастки. Якби Корак тоді втік, ти зараз був би бранцем Тармангані.

Бабуїн почухав голову. Самці його племені з’юрмилися довкола на шанобливій відстані. Вони мружили малі очиці, штовхалися, щоб краще бачити, або грабалися в довколишній підгнилій рослинності, щоб принагідно знайти якогось хробака, або сиділи, уважно приглядаючись до свого короля і дивного Мангані, який називав себе так, хоча набагато більше скидався на ненависного Тармангані. Король поглянув на старійшин свого племенг, наче питаючи поради.

— Нас надто мало, — промурмотів один.

— На гірських теренах є бабуїни, — озвався інший. — Їх там стільки, як листя на деревах. Вони також ненавидять Гомангані. Вони люблять битися. Вони дуже дикі. Попросімо їх піти з нами. Спільно ми винищимо всіх Гомангані у джунглях.

Він підвівся, наїжився і грізно загарчав.

— Оце інша справа, — закричав Корак, — але нам не потрібно бабуїнів з гір. Нас самих цілком достатньо. На те, щоб покликати їх, піде надто багато часу. Меріем можуть убити й з’їсти, перш ніж ми її звільнимо. Ходімо всі разом до селища Гомангані. Якщо ми мандруватимемо швидко, це не забере багато часу. А потім з гарчанням і гавкотінням нападемо на селище. Гомангані дуже злякаються і втечуть. Коли вони підуть, ми схопимо Меріем і заберемо її звідти. Ми не будемо вбивати, і не будемо вбитими — все, що Корак хоче, то це забрати свою Меріем.

— Нас дуже мало, — знову прохрипів старий мавпич.

— Так, нас надто мало, — луною озвалися інші.