Бездіяльність доводила його до нестями. Він мусив щось робити. Треба було заповнити дні якоюсь працею, щоб хоч трохи забути своє горе — тоді ніч давала б йому благословенний спочинок, забуття денної гіркоти і жалю аж до самого ранку.

Він ніби вже геть зневірився, навіть на думку йому не спадало, що Меріем досі жива.

А проте, десь у глибині його душі таки жила навіжена надія, що Меріем жива і врешті знайдеться. Корак й далі П шукав день у день, але це лише зміцнювало ймовірність того, що вона мертва.

Роками він жив самітником. Якось випадково зустрівся з Акутом та його плем’ям, полювали разом день чи два. Заходив до гірських бабуїнів, де його приймали з належною гостинністю. Але найчастіше він бував із слоном Тантором — великим сірим панцерником джунглів, су-перкрейсером його дикого світу.

Миролюбність велетнів-слонів, заклопотані погляди слоних, підліткова грайливість слоненят дивувала, ціка&и-ла й захоплювала Корака. Життя цих величезних тварин полонило його настільки, що дозволяло на якийсь час забути про свої власні жалі. Корак полюбив слонів так, як не любив навіть великих мавп. Серед інших там був один величезний слон, поведінка якого особливо бавила Корака. То був вождь племені, що оберігав його, чужинця, від будь-яких несподіванок чи нападів. Але з Кораком це грізне втілення руйнувань було таким лагідним і приязним, як хатній песик.

Цей слон завжди приходив на поклик Корака, обвивав його хоботом, підіймав і садовив собі на спину, а відтак Корак, поганяючи його п’ятами й лоскочучи чутливі вуха тварини листком щойно зламаної гілки, їхав верхи на Танторі, куди заманеться.

І весь цей час Меріем перебувала десь за сотню кілометрів звідти.

16

16

Для Меріем у її новій домівці дні збігали швидко. Спершу вона повсякчас поривалася в джунглі шукати Корака. Бвана, як вона й досі називала свого благодійника, стримав її тим, що послав на чолі з довіреною людиною невеличкий загін чорношкірих до селища Кову-ду й наказав їм розпитати у старого дикуна, і то з усіма подробицями, яким чином дісталася йому біла дівчина. Окремо Бвана наказав провідникові розпитати Ковуду про дивну істоту, яку дівчина називає «Корак», і чи вони нічого не чули про мавполюда, якщо такий взагалі існує. Бвана був більш ніж цілком переконаний, що Корак — виплід хворобливої дівочої уяви. Він вважав, що тортури й злигодні, яких дівчина зазнала в чорношкірих, і страхітливі переживання полонянки двох шведів затьмарили її свідомість, але з плином часу і в культурних умовах спокійного життя в його африканському домі він мусив відзначити, що дівчина цілком нормальна, бо, крім її химерної розповіді, жодних інших ознак її психічної хвороби не було.