— Не дуже чемно з вами обійшлися, правда? — врешті почав він, киваючи в бік бунгало, коли Бейнс озирнувся на його голос. — Дуже він дбає про дівчину, — вів далі Гансон, — не хоче, щоб хтось із нею одружився й забрав із собою. Але скидається на те, що для дівчини більше шкоди, ніж добра, в тім, що він витурив вас звідси. Колись вона однаково одружиться, а такого славного молодого панича, як ви, ще пошукати.

Бейнс, який спершу хотів різко відповісти супутникові, щоб той не пхався не в свої справи, взяв останні слова Гансона дуже близько до серця і подумав, що той не такий уже й нечема.

— Та він просто невихований мугир, — пробурмотів пан Морісон, — але я його ще провчу! Він може бути велике цабе в Центральній Африці, але я не менший за нього в Лондоні, і коли він повернеться додому, то відчує це на власній шкурі.

— А я, бувши вами, — сказав Гансон, — нікому не дозволив би потурити мене від моєї дівчини. Між нами кажучи, я теж не дуже його люблю, і якщо потрібна допомога, то я до ваших послуг.

— Дуже люб’язно з вашого боку, Гансоне, — відповів Бейнс, трохи оживши, — але що людина може зробити в цій забутій Богом дикій глушині?

— Я б ось що зробив, — сказав Гансон. — Я забрав би дівчину з собою. Якщо вона вас любить, то піде за вами без вагань.

— Це неможливо, — сказав Бейнс. — Він контролює місцевість на багато кілометрів довкола. Піймає нас без жодних клопотів.

— Не піймає, якщо я за це візьмуся, — сказав Гансон. — Я вже років з десять тут торгую і полюю, тож знаю ці краї так само, як він. Як хочете забрати дівчину, я вам гарантую, що ви дістанетеся до узбережжя ціленькими. Ви їй напишіть записку, а мій провідник віднесе. Попрохайте прийти до останнього прощання — відмови не буде. Тим часом ми пересунемо табір трохи далі на північ, і ви зможете домовитися з нею на одну з найближчих ночей. Скажіть, що я зустріну її і відвезу до табору на зустріч з вами. Так буде ліпше, бо я знаю місцевість краще і їхатиму швидше, ніж ви. Ви можете скористатися з моїх «сафарі» і поволі рухатися на північ, а ми з дівчиною вас наздоженемо.

— А якщо вона не прийде? — спитав Бейнс.

— То призначте інший день для прощання, — сказав Гансон, — але пошліть мене замість себе, і я в кожному випадку її заберу. Вона прийде, і коли все буде позаду, то вона не пошкодує, — особливо післятого, як поживе з вами місяців зо два, доки ми дістанемося до моря.

Бейнс мав був гнівно заперечити, обуритися, але стримався, бо, по суті, він і сам намірявся втнути щось подібне. Просто в устах невихованого купця це звучало доволі брутально, але молодий англієць усвідомив, що без Гансонової допомоги, без його знання африканських умов шанси на перемогу мізерні, а з таким спільником він напевне виграє. Тому він просто кивнув головою на знак згоди.