З криївки на дереві вона побачила, як Мальбін знову вирушив у джунглі, цього разу на чолі трьох чорношкірих таборовиків. Вони пішли на південь і коли зникли з очей, Меріем перелізла за загорожу й пішла до річки. Тут лежали каное, на яких загін переправився з того берега. Для однієї дівчини зрушити з місця такий човен було нелегко, але іншої можливості переправитися на той бік вона не бачила.

Місце, де лежали човни, добре проглядалося з табору. Переправлятися зараз означало спійматися. Єдина надія на темряву, коли обставини будуть сприятливіші. Близько години вона лежала, стежачи за таборовою сторожею. Один з охоронців якраз особливо уважно дивився туди, де лежали човни.

Мальбін, спітнілий і задиханий, повернувся з джунглів. Передовсім він підбіг до човнів і перелічив їх. Було очевидно, що він розгадав намір дівчини дістатися протилежного берега. На його обличчі з’явився вираз полегшення, коли він пересвідчився, що жоден з човнів не пропав. Потім повернувся й квапливо заговорив з провідником загону, який з рештою чорношкірих ішов за ним. За наказом Мальбіна усі човни, окрім одного, були спущені на воду, Мальбін гукнув таборову сторожу, і наступної хвилини всі посідали в човни і попливли вгору проти течії.

Меріем дивилася, аж доки вони зникли за вигином річки. Вони покинули табір. Дівчина лишилася сама, і вони зоставили човен з веслом. Вона подумки подякувала долі за подарунок. Вагатись далі було не можна. Вона прожогом стрибнула із засідки на землю. Від неї до човна було якихось десять кроків.

За вигином річки Мальбін наказав усім каное пристати до берега. Він з провідником зійшов на берег і почав шукати місце, звідки найкраще було б стежити за покинутим човном. Він задоволено усміхався, передчуваючи успіх — рано чи пізно дівчина повернеться й захоче переправитись на той бік. Можливо, вона не зразу втямить його задум. Мабуть, доведеться чекати день або два. Але що вона неодмінно прийде, коли тільки її раніше не перехоплять розвідники в, джунглях, Мальбін не сумнівався. Однак він не міг припустити, що все станеться так швидко, тож коли він вибрав місце й позирнув на річку, з його вуст вихопився гнівний крик — його жертва була вже майже посеред річки.

Він швидко побіг назад до човнів, провідник — за ним. Гукнув веслярам гнати чимдуж. Каное вилетіли на бистрину й помчали за течією, навперейми жертві. Вона вже майже переправилася, коли побачила преслідувачів. Їхні погляди зустрілись, і вона подвоїла зусилля. Якби ж то їй пощастило дістатися берега хоч на дві хвилини раніше! Тоді враз — на дерева, і там її вже не наздогнати. Дівчина сподівалася, що цього разу її навряд чи спіймають — берег уже близько.