Бейнс їхав за своїм чорношкірим провідником крізь зарості, а коли гілки нависали надто низько, він злізав з коня. Чорношкірий вів його найкоротшим шляхом, який був не для вершників, і за кілька днів молодому англійцеві довелося позбутися коня і йти далі пішки.

Що довше пан Морісон розмірковував про те, що може статися з Меріем у руках шведа, то дужче лютував. Але врешті усвідомив, що його власні плани сприяли трагізму ситуації і що коли їй пощастить утекти від Гансона, то її ставлення до нього навряд чи буде кращим. Аж тепер він зрозумів, що Меріем важила для нього більше, ніж він собі уявляв. Спершу він порівнював її до інших жінок свого кола, відомих прізвищами й становищем, і, на власний подив, усвідомив, що молода арабська дівчина нічим перед ними не поступається. Тоді від ненависті до «Гансона» він перекинувся на ненависть до самого себе, — тому що побачив усю безчесність та огидність своєї поведінки.

Тепер, коли він гинув із сорому, усвідомлюючи правду, його пристрасть переросла у справжню любов. І поруч з тією новонародженою любов’ю зростала інша велика пристрасть — ненависть і жадоба помсти.

Звикши до розкоші й легкого життя, він уперше відчув по-справжньому, що таке страждання й приниження, вперше його тіло було таке подряпане і так кривавилось. Але він наказував чорношкірому рухатися ще швидше, хоча той що десять кроків падав від утоми.

Морісрна гнало бажання помсти і відчуття провини перед дівчиною, яку він кохав, — надія врятувати її від долі, яка їй випала з його ласки. «Запізно! Запізно!» — весь час крутилося у нього в голові. «Запізно! Для порятунку, але не для помсти!» Це гнало його вперед.

Він дозволив собі зупинитися, аж як зовсім стемніло, Десятки разів перед тим, він погрожував смертю чорношкірому хлопцеві, якщо той зупиниться. Хлопець був переляканий. Він не міг утямити, що за зміна сталася з білим, який нещодавно й темряви боявся. Він був би втік від цього пана при нагоді, але Бейнс щось запідозрив і не відходив від хлопця ні на крок ні вдень ні вночі, крізь сон навпомацки перевіряючи, чи негр ще по цей бік колючої загорожі, сплетеної ними від хижаків.

Те, що пан Морісон міг спати посеред диких джунглів, свідчило, що за останні двадцять чотири години з ним відбулися неабиякі зміни, а те, що він лежав поруч справжнісінького чорношкірого, промовляло, що зміни були такі демократичні, які досі ніколи йому й не снилися.

Уранці він прокинувся втомлений, змучений, змерзлий, але так само сповнений рішучості в бажанні наздогнати й помститися, тільки-но дістанеться до «Гансона». Йому пощастило вполювати оленя біля невеличкого струмка невдовзі по тому, як вони згорнули табір, не поснідавши. Лише після численних благань чорношкірого Бейнс згодився зупинитись, щоб приготувати і з’їсти здобич, а тоді вже продиратися далі крізь хащі дерев, ліан та кущів.