— Нелегка справа! Перебачив я їх на своєму віку. Адже вони «щирі», за самостійну Україну. Ми для них теж москалі.

— А нам на їхні симпатії… — Рахуба додав брудне слово. — Дай строк, пропишемо їм таку самостійність — втомляться чухатись! Але, поки дійде до діла, їх треба використати, хочуть вони того чи ні!

— Та яка з них користь? — сказав Олексій, щоб навести розмову на згаданий Шаворським повстанком. — Розповзлись, як мурахи, і покусує кожен сам собі.

— Помиляєшся! Є вже в усякому разі дві великі петлюрівські організації, і з представником однієї з них ви саме повинні зустрітись у неділю. Зветься вона «Всеукраїнський повстанком», запам'ятай. Постарайся налагодити з ними постійний зв'язок і домовитися про взаємодію. Якщо це пощастить, успіх забезпечено! Головне зараз — посилити повстанський рух. І тоді більшовикам кінець! Радянська влада сама себе зживе. Господарського досвіду в більшовиків нема. Вони і в мирній обстановці не можуть нічого організувати, а при ускладненнях внутрішнього характеру й поготів спасують! Вони опустять руки! Тільки не дать погаснути вогню! Вони не витримають!.. — Він хапав Олексія за рукав, гаряче дихав йому в обличчя гнилим запахом з рота.

І цю людину Олексій мав завтра сам переправити за кордон!..

— Ти на шифруванні розумієшся?

— Ні, не доводилось.

— Зараз почнемо. Візьми в Золотаренка папір і чорнило…

Коли Рахуба заснув, Олексій у кімнаті Золотаренка написав Інокентьєву записку:

«Дядько сьогодні їде з Великого Фонтана. Вважаю, нехай їде. Повідомте, де зустрінемося: багато новин».

«Дядько сьогодні їде з Великого Фонтана. Вважаю, нехай їде. Повідомте, де зустрінемося: багато новин».

Уранці Золотаренко, йдучи на базар (дружина його вдала з себе хвору), доставив записку за адресою. Відповідь приніс на словах.

«Нехай їде». Зустрінемося післязавтра вранці, де завжди».

«Нехай їде». Зустрінемося післязавтра вранці, де завжди».

До вечора Олексій уже вправно шифрував будь-які тексти, що їх придумував для нього Рахуба. Його кмітливість і чудова пам'ять ще більше зміцнили в Рахуби думку, що, завербувавши цього парубка, він зробив велике надбання для «Союзу визволення Росії».

О сьомій годині вечора Золотаренко впустив з чорного ходу невисокого чоловічка в драній матроській робі, з батогом, перекинутим через плече.

— Хто по рибу? — спитав чоловічок хрипко. — Екіпаж готовий.

Він скинув з голови ширококрису солом'яну панаму, і Олексій побачив брезкле водянисто-рожеве обличчя Хоми Костильчука, того самого «представника гужового транспорту», який галасував за свободу на мітингу в Оперному театрі.