Брязнувши склом, ліхтар врізався в стіну, рука, що тримала його, безвільно повисла, а бандит, утробно ікнувши, упав, збитий дужим ударом під груди, на тротуар.

Боячись промахнутись у мороці, Олексій тільки відштовхнув другого бандита плечем і кинувся тікати вулицею.

— Стій! — закричали позаду. — Стріляю!..

Олексій біг пригнувшись, різко змінюючи напрям, чекав пострілів. Відчуваючи, що одірвався від переслідувачів, він вихопив браунінг і тричі пальнув назад, беручи приціл трохи вище, ніж треба було: десь у глибині душі в нього все ще ворушився сумнів — а що коли помилився, що коли це справді свої?..

Але у відповідь пострілів не було, і це зайвий раз ствердило вірність його здогадки: чекісти неодмінно стріляли б.

Одбігши ще трохи, він притиснувся до стіни, перевів подих і прислухався. Ніхто його не переслідував. Сполохана пострілами тиша стала, здавалося, ще глибшою.

Лише дощ чіткіше затарабанив по риштаках.

Передихнувши, Олексій пішов до Нового базару. Його ще трохи трясло від хвилювання.

«Комедію влаштували, — думав він. — Добре, що не назвав себе, наука буде на другий раз!.. Ну що ж, перевірили…»

Він задоволено згадав, як ікнув, наче хрокнув, збитий ним бандит. Вдало вийшло, Буркашин був би задоволений!..

На його гарячковий стук відчинив Золотаренко.

— Ти чого?.. — злякано спитав він.

Розтріпаний, мокрий до нитки, Олексій, не відповідаючи, прошмигнув у кухню.

Рахуба сидів за столом одягнений, ніби збирався йти на вулицю, але в одному чоботі.

Олексій промовив, ледве переводячи подих:

— Збирайтеся! Треба йти звідси: на Новобазарній засідка.

Рахуба, бліднучи, підвівся з стільця, стрельнув очима на завішене вікно.

— Не горлань! Сядь!