— Ну?

— Так нема вже Битюга! На Новобазарну нагрянула Чека, і п'ять чоловік як корова язиком! — Микоша плюнув на мур. — Битюг — це ж був мій перший кориш! А Сільвочку ти знав?

— Яку Сільвочку?

— Мадам Галкіну?

— Ну-ну?

— І її накрили! Всіх! Хтось виказав, це вже факт! От коли б знати хто!

— Кошмар, — скрушно мовив Олексій.

Усе відбулося за час його відсутності. Дві відомі йому явки — у Різничука і Баташова — ще не були розгромлені. З відвертості Микоші можна було зробити висновок, що його, Олексія, ні в чому по підозрюють.

— Кошмар, — згодився Микоша. — Вони ще заплатять за Битюга, я тебе запевняю!

— А що?

Микоша знову оглянув берег і, наблизивши до Олексія мавпяче обличчя, зашепотів:

— Сьогодні вони матимуть хорошого півня, і щоб я здох, коли їм це сподобається.

— Де?

— На елеваторі, в порту! Маєш бажання піти?

Олексій махнув рукою.

— Мені б твої турботи!

— Нехай більшовикам будуть мої турботи! Щоб їм так жилось, як я зараз живу! Щоб так дихалось!.. Не хочеш іти? Даремно. Збирається пристойна компанія. Фейєрверк зробимо на всю Одесу.

— Там видно буде, — сказав Олексій. — Та годі вже теревені правити. Сам тут?

— Тут.

— Ану, підсади мене…