Крім цих п'яти чоловік, жоден співробітник губчека навіть не підозрював про операцію, яка готувалася. Люди були зайняті повсякденною оперативною роботою, що поглинала в них весь час і всі сили.

Шаворський також готувався до прийому Максимова. Все в нього йшло як по маслу. На запрошення зібратися отамани відповіли згодою. Утримався поки що один Заболотний, але Шаворський був певен, що й він приїде. В ці дні «хазяїн» уперше в розмові з Олексієм заговорив про свою агентуру в губчека. Було це так.

На авіаційному заводі «Анатра» чекісти арештували за саботаж кількох інженерів. Один з них був членом організації Шаворського, діяв у складі п'ятірки.

Увечері того ж дня на квартирі у вдови якогось видавця, де іноді Шаворський ночував, він сказав Олексієві:

— Уся справа в системі. Вона проста й логічна. Це — ланцюг, міцний, як залізо, й еластичний, мов гума. Більшовики вже обплутані ним з ніг до голови, але поки що не відчувають цього. Відчують, як затягнеться в них на шиї!

Розмова велася у великій кімнаті з ліпними карнизами, портретами на стінах і розкішними меблями кольору «пташине око». Шаворський був у стьобаній блузі з галунами і в хатніх туфлях покійного видавця. Від нього знову несло спиртом. Час від часу в кімнату заглядала хазяйка дому, плоска блондинка з восковим обличчям і неприродно білим носом.

— Тобі нічого не треба, Вікі? — питала вона фальцетом, гордовито обминаючи поглядом Олексія.

— Дякую, нічого, — холодно відповідав Шаворський.

Коли жінка зникала, він мерзлякувато пересмикував плечима, зітхав, ніби шукаючи співчуття.

— Ось вона, головна незручність конспірації!.. — і повертався до перерваної розмови. — Розірвати цей ланцюг більшовики не зможуть. За прикладами далеко ходити не треба. Сьогодні Чека заграбастала одного нашого. Ну й що ж? Чого вони добилися? П'ятірка, в якій він був, не потерпить. Порішать одного, на тому й облизнуться.

— Чому одного? А де решта?

— Решти їм не знайти: члени п'ятірок знають тільки свого керівника, а того ще за добу попередили про арешт.

В Олексія пересохло в роті. Він спитав байдуже:

— Як це так?

Шаворський поблажливо опустив повіки. Він дістав з кишені коробку цигарок — таких самих, які були в Микоші («Сальве», десять штук, тютюнової фабрики братів Попових), закурив і, вицідивши дим крізь зуби, неголосно сказав:

— Невже ви, Сивий, гадаєте, що ми могли б триматися стільки часу, не маючи джерела інформації в самісінькій чекістській утробі? Гм… Принаймні вже два чи три рази Чека могла стерти нас на порошок. Давно б ми з вами гнили десь у яру з кулею в потилиці. А, як бачите, живемо. Більше того, зараз для нас навіть не дуже страшні агенти, яких засилає Немцов. Та от хоч би й з елеватором: адже хтось пронюхав про підпал і стукнув у Чека… Так, так, був донос! І що ж? Всевидющий Немцов дізнався про нього тільки через добу. А ми тим часом встигли ліквідувати єдиного свідка, що міг навести чекістів на слід! Ось як треба працювати, шановний!.. — Він зробив кілька затяжок, устромив цигарку в рожеву морську раковину і покликав хазяйку. — Сивий тут переночує, — сказав він їй, — споруди йому ложе. — І Олексієві: — Завтра зустрічати цього «щирого» хохла Нечипоренка…