Його обступили з усіх боків:

— Ну, як там нагорі?

— Чека міцно сполохалась після елеватора?

— Либонь, ремінці затягнули?..

Відповідаючи, Олексій поволі стежив за бандитами. На одних були шинелі, на інших — найнеймовірніше ганчір'я. Поблизу крутився якийсь білявий парубок з парабелумом за поясом, одягнений краще за інших: у гімнастьорці і козачих шароварах. Двоє стояло з гвинтівками, причому в одного була російська трилінійка, у другого — однозарядний японський карабін «арисакі».

І раптом Олексій побачив Петька Цяцю.

Він побачив його так близько від себе, що ледве не відсахнувся. Присівши навпочіпки біля нар, Цяця дивився на нього знизу вверх, роззяпивши великого губатого рота. На його товстому обличчі застигло здивування.

— Ей, — сказав він і тильним боком долоні торкнув Олексія за коліно, — я ж тебе знаю! — Голос у Петька був гугнявий і хрипкий, як і в усіх жителів катакомб. — Ти на М'ясоїдівській жив?

Олексієві здалося, що повітря в печері ще більше згустіло і пробкою стало в горлі. Він скоса глянув на Цяцю і знизав плечима:

— На М'ясоїдівській? Не доводилося.

У ту ж мить, помітивши, як поповзли вгору Петькові брови, він зрозумів, що припустив помилку. Треба було спокійно відповісти: так, мовляв, жив, визнати в Цяці сусіда, можливо, навіть зрадіти: кінець кінцем, те, що він родич Синєсвитенку, ще ні про що не говорить, хоча в їхньому будинку всі знали, що Синєсвитенко — більшовик і колишній червоноармієць. Сусіди вважали Олексія братом його покійної дружини. А що, хіба як шурин, то вже обов'язково й однодумець?

Але правильне рішення запізнилося рівно на одну секунду. Тепер доводилося наполягати на тому, що сказано.

Вузький Петьків лоб зібрався в гармошку:

— Як ні? Ти ж токареві Синєсвитенку рідня?

Ще й зараз було не пізно виправити становище: прикинутися, що одразу не зрозумів…

Але Олексій розгубився. Вже усвідомивши першу помилку, він на якусь мить втратив упевненість у собі, а коли знову знайшов її, було вже пізно: слово вирвалося — назад його не вернеш.

— Плутаєш ти щось, — сказав він. — Зроду таких родичів не мав.

— Це ж як?

— А так. Не мав, і все. А тобі він ким доводиться, братом-сватом?

— Кінчай брехати, — промовив Цяця, випрямляючись. — Що я, сліпий? Чи психований?