Ескадрони виступили негайно. З новою бандою вони зійшлися верст за п'ять від Плосок. Розгорнувши стрій, прикордонники зім'яли і розігнали її по степу. Тільки Нечипоренку, а з ним ще кільком кінним бандитам, пощастило відірватися од переслідувачів і поскакати в напрямі Тирасполя, де події набували більш складного характеру.

У Парканах група Пшонника одержала велике підкріплення. В містечку спалахнув заколот, який давно готувався білобандитами, до якого приєдналися куркулі з навколишніх сіл. Коли бандити підійшли до Тирасполя, їх вже було близько семисот чоловік. Вони з боєм зайняли передмістя Тирасполя, але тут і захрясли, зупинені загоном чекістів і робітничим комуністичним батальйоном.

На тісних вулицях Кріпосної Слобідки розривалися гранати, кулеметні черги продірявлювали паркани, нерівними пунктирами обколупували білі стіни хат, і вже в кількох місцях безбарвним на сонці полум'ям горіли солом'яні покрівлі, коли підійшли нарешті частини п'ятдесят першої дивізії.

Ешелон зупинився в степу, не доїжджаючи до Тирасполя: попереду була зірвана залізнична колія. Кидком, подолавши відстань майже в десять верст, червоноармійці з маршу вступили в бій.

Притиснуті до Дністра, бандити хотіли було врятуватися плавом. Їх накрили щільним кулеметним огнем, і на румунський берег вибралися не більше трьох десятків чоловік. Серед тих, що врятувались, офіцерів не було. Гукалова захопили живим, решта полягли на нашому березі, і тільки Нечипоренко, спійманий кулею вже на середині ріки, назавжди заспокоївся на мулкому дні неширокого тихого Дністра…

ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ

ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ

У повітову ЧК Олексій потрапив тільки наприкінці ночі.

Недригайла на місці не було: він звечора поїхав у Паркани. Олексій насилу розшукав начальника секретного відділу.

— Литвиненко? — здивувався він. — Так вона ж… Стій, а навіщо тобі?

— Треба! — нетерпляче сказав Олексій. — Отак треба!

— Доручення якесь?

— Ну так!

— Е, тоді поквапся, а то не застанеш: вона вранці має виїхати. Знаєш, де вона живе?

Олексій не став питати, куди й навіщо їде Галина. Він тепер знав, що вона жива, і це було найголовніше.

Щодуху помчав він на околицю міста, де жила дівчина. Тільки б застати! Хоч би мигцем побачити!

Над Тирасполем займався туманний світанок. Місто ще міцно спало, відпочиваючи від учорашніх подій. Кричали перші півні.

За квартал від будинку Галини Олексій почув постукування коліс. Високий буланий жеребець виніс із-за рогу легку бідарку. В ній сиділи селянський парубок у чорному картузі і дівчина в темному поганенькому пальті і білій, запнутій корячком косинці.