— Я. Здоров!

Олексій взяв хлопчика за плечі, ласкаво труснув. Павка дивився круглими захопленими очима. Таким він ще ніколи не бачив Олексія: нова гімнастьорка, туга наплічна перев'язь, галіфе, військовий кашкет з коротким козирком, майже біля коліна у відкритій ремінній кобурі — низько підвішений маузер. Оце чекіст!

Вони пішли поряд: Олексій — по бруківці, Павка — по бровці тротуару. Вважаючи, певно, що Олексій десь був і нічого про нього не знає, Павка нудним, безбарвним голосом розповів, що тата куркулі вбили за Роздільною, що дядько Вася (Інокентьєв) узяв його «замість сина», казав: «Чекіста з тебе зроблю», так і його теж вбили… Дуже не пощастило Павці в цьому житті!

— Знаєш що, Павле, — промовив Олексій, — давай разом жити!

Він узявся розписувати, як здорово вони заживуть: усе, що є, — пополам. Павка в школу ходитиме. У вільний час рибалитимуть. У Херсоні щуки — мов крокодили!..

Павка слухав, сяючи очима. Потім спитав:

— А тьотя Віра ж як?

— Яка тьотя Віра?

— Ну, дядька Васі дружина?

— А що, хіба тьотя Віра маленька?

— Ні, — сказав Павка, подумавши, — не маленька… Але як же вона без мене?

Олексій хотів було сказати, що тьоті Вірі тепер з Павкою нелегко доведеться, та стримався, щоб не образити хлопчину.

— Тьотю Віру не можна кидати, — солідно мовив Павка, — з нами житиме. Знову ж таки по господарству допоможе, вона дуже хазяйновита.

— Так не поїде ж вона, не захоче з Одеси виїхати…

— Куди не поїде?

— У Херсон, кажу ж тобі!

Павка злякано спитав:

— Виїжджаєте?

У його очах відбився переляк: Павку стомили втрати. Олексій зрозумів це і сказав:

— Невідомо ще. Але, можливо, доведеться. А тьотя Віра до нас у гості навідуватиметься. Це ж недалеко, Херсон. — Він обняв Павку. — Ну як, домовлено?