Вони ж віднесли багатьох поранених.

Ми ледве стримували білих кенда, котрі хотіли напасти на них, що, поза сумнівом, могло заманити наших у засідку.

Я також не дозволив своїм людям стріляти в них, оскільки було б багато промахів й, отже, марна витрата патронів.

Сам я, проте, зробив два-три постріли.

Обстеживши ґрунтовно поверхню, розвідники пішли, і трохи згодом почали з’являтися у повному бойовому порядку війська чорних кенда. Їх було близько десяти тисяч воїнів. Ярдів за чотириста вони зупинилися. Постала пауза, незабаром порушена звуками рогів і тріумфальними криками.

Тут перед моїми очима постало незвичайне видовище.

Із-за повороту з’явився величезний слон Джана, що йшов повільним, важким кроком. На його спині і голові сиділо двоє людей. За допомогою бінокля я впізнав уже знайомого мені кульгавого жерця і Сімбу, царя чорних кенда, пишно вбраного. Він сидів на дерев’яному стільці, розмахуючи довгим списом.

Навколо шиї тварини обв’язали дванадцять ланцюгів, кінці яких тримали воїни, що бігли по шестеро з кожного боку.

До кінця хобота Джани були прикріплені ще три ланцюги із колючими залізними кулями на кінцях.

Він ішов, як слухняний індійський слон, на якому возять колоди, проходячи широкою дорогою, залишеною серед війська, обережно обходячи ями, наповнені мертвими. Я думав, що він зупиниться, дійшовши до перших рядів. Але я помилився.

Джана прямував на наші укріплення.

Мені випала виняткова нагода — я приготував важку слонову рушницю-двостволку.

Другу, таку саму рушницю зі зведеними курками, тримав Ханс, готовий у потрібний момент подати її мені.

— Я вб’ю цього слона, — сказав я, — хай ніхто не стріляє. Ви зараз побачите, як помре бог Джана.

Величезна тварина продовжувала йти вперед. Тепер вона здавалася мені ще більшою, ніж при світлі місяця, коли вона стояла наді мною, готуючись розчавити мене ногою. Я впевнений, що у всій Африці не було такого слона, як Джана.

— Час стріляти, баасе, — прошепотів Ханс, — він уже близько.

Але я вирішив почекати, поки він не зупиниться, маючи намір, для підтримки свого престижу, покінчити з ним однією кулею.

Нарешті він зупинився і, відкривши свою червону пащу, підняв хобота вгору і затрубив.

Сімба, підвівшись зі свого крісла, кричав, щоб ми здалися “непереможному” і “невразливому” богу Джані.

“Я покажу тобі, який він невразливий”, — подумав я.