Розділ ІX У НЕВІДОМІЙ КРАЇНІ

Розділ ІX

У НЕВІДОМІЙ КРАЇНІ

Минув тиждень. Якось увечері ми сиділи за вечерею в їдальні місії невеселі, оскільки завтра мали попрощатися з друзями і вирушити далі. Про мазаїв не було ні слуху ні духу. Окрім двох списів, забутих на траві, і порожніх патронів, що валялися біля стіни, ніщо не нагадувало, що в старому краалі відбувалася жахлива різанина. Мекензі, завдяки своєму спокійному темпераменту, швидко одужував і ходив тепер на милицях. Серед поранених один помер від гангрени, а інші потроху набиралися сил. Люди містера Мекензі, які пішли з караваном, повернулися, і в місії тепер був цілий гарнізон.

Незважаючи на привітні і гарячі прохання залишитися ще, ми вирішили, що час вирушати, спочатку до гори Кеніа, потім у невідомі місця шукати таємничу білу расу. За цей час ми встигли оцінити переваги віслюків у такій подорожі, і придбали їх цілу дюжину для перевезення нашого майна і, якщо знадобиться, нас самих. У нас залишилося тільки двоє слуг, ті ж ваквафі, і ми визнали неможливим наймати тубільців і тягнути їх за собою бозна-куди.

Містер Мекензі сказав, що його дивує як ми, троє освічених людей, які мають усе в житті — здоров’я, добрі статки, становище, — для власного задоволення вибираємося кудись у глушину за пригодами, звідки можемо зовсім не повернутися. Але ми — англійці, шукачі пригод з голови до ніг! Наші прекрасні колонії зобов’язані своїм існуванням відважним людям і їхній надмірній любові до пригод, хоча ця любов, на перший погляд, здається чимось на зразок тихої форми божевілля.

“Шукач пригод” іде назустріч усьому, що б не сталося. Я навіть пишаюся цим титулом, який свідчить про сміливе серце, про гарячу віру в Провидіння. Крім того, коли імена Крезів, перед якими схиляється світ, імена різних політиків, які управляли світом, забуваються, імена відважних шукачів пригод, які зробили Англію такою, якою вона є тепер, ці імена згадуватимуться завжди з любов’ю і гордо передаються дітям! Ми троє, звичайно, не можемо розраховувати на це, ми задовольняємося тим, хто ми є!

Цього вечора, сидячи на веранді, попихкуючи люльками, ми побачили Альфонса, який підійшов до нас із вишуканим поклоном і заявив, що хоче переговорити з нами. Ми попросили його пояснень. Він сказав, що боїться приєднатися до нас у нашій подорожі, це зовсім не здивувало нас, адже ми знали про його вдачу страхополоха. Містер Мекензі виїжджає до Англії, а Альфонс був переконаний, що його без господаря схоплять, перевезуть у Францію і посадять до в’язниці. Ця думка непокоїла його, і засмучена уява виявляла тисячі небезпек. По суті, його злочин був давно забутий, і він міг безперешкодно з’явитися у Франції. Але він не припускав і думки про це і просив нас узяти його з собою. Боягуз від природи, Альфонс швидше був готовий іти на будь-який ризик, ніж приректи себе на зіткнення з поліцією в рідній країні. Вислухавши Альфонса, ми обговорили його пропозицію і згодилися взяти його з собою.