Він ішов, хитаючись, страшний і прекрасний у своїй величі, і жінки голосно кричали і вітали його. Зулус ішов, не зупиняючись, із простягнутими руками, прямо через двір, через аркові двері, відкинув товсту завісу й увійшов до тронної зали, повної озброєних людей. Він ішов, залишаючи за собою кривавий слід на мармуровій підлозі, поки не дістався до священного каменя. Тут сила покинула його, і він зіперся на свою сокиру.

— Я вмираю, вмираю! — голосно крикнув він. — Але це був королівський удар! Де ж ті, що прийшли великими сходами? Я не бачу їх. Де ти, Макумазане, чи ти пішов раніше за мене і чекаєш на мене в царстві вічного мороку? Кров застеляє мені очі, все крутиться довкола, я чую голос… Галаці кличе мене⁴¹!

Раптом нова думка вразила його, він підняв свою скривавлену сокиру і поцілував її.

— Прощай, Інкозі-каасе! — кричав він. — Ні, ні, ми підемо разом, ми не можемо розлучитися. Ми дуже довго жили разом. Нічия інша рука не візьме тебе! Ще один удар, тільки один! Хороший, сильний удар!

Зулус випростався на повен зріст і з диким криком почав крутити сокиру круг своєї голови. Потім зненацька зі страшною силою він ударив нею у священний камінь. Сила нелюдського удару була такою великою, що полетіли іскри, мармуровий камінь із тріском розколовся, і на підлогу впали уламки сокири і її рогової рукоятки. Священний камінь розсипався, і біля нього, стискаючи в руці уламок сокири, впав старий Умслопогас і помер.

Це була смерть героя!

Здивований і захоплений гомін почувся в натовпі людей, які були свідками надзвичайного видовища.

— Пророцтво збулося! — крикнув хтось. — Він розколов священний камінь!

— Так, — сказала Нілепта з властивим їй самовладанням, — так, мій народе, він розколов священний камінь, і пророцтво збулося, оскільки чужоземний король править Цу-венді. Інкубу, мій чоловік, розбив військо Зорайї, і я не боюся її більше. Корона належить тому, хто врятував її! Ця людина, — додала вона, обернувшись і поклавши руку на моє плече, — приїхала сюди, незважаючи на важку рану, разом зі старим зулусом, який лежить там; вони приїхали за сотні миль, щоб урятувати мене від руки змовників. За ці героїчні вчинки, за ці великі діяння, яким немає прикладів в історії нашого народу, говорю вам, що ім’я Макумазана, ім’я покійного Умслопогаса і ім’я Кара, мого слуги, який допоміг захистити сходи, будуть вічно предметом поклоніння і шанування нашої країни! Я, королева, сказала це!

Ця гаряча, зворушлива промова викликала голосні крики. Я сказав, що ми тільки виконали свій обов’язок і зовсім не заслужили такого захоплення. Народ закричав ще голосніше. Потім мене понесли через зовнішній двір до мого колишнього помешкання, щоб укласти в ліжко. Коли мене несли, я побачив вірного коня Денний промінь, який безпорадно лежав, і його біла голова простягнулася на землі. Я звелів тим, хто ніс мене, підійти до нього, щоб я міг поглянути на добру тварину. На мій подив, кінь розплющив очі і, піднявши голову, слабко заіржав. Я був готовий кричати від радості, побачивши, що він живий, але не мав сили поворухнутися. Одразу ж прислали конюхів, підняли коня, влили йому вина в горло, і до ночі він зовсім отямився, був сильним і свіжим, як завжди!