Минув рік від дня смерті нашого незабутнього друга Аллана Квотермейна, коли він закінчив останній розділ своїх записок, під назвою “Я все сказав!” Випадково у нас з’явилася можливість переслати ці записки до Англії. Правда, ця можливість не спокушала нас надіями, але ми з Гудом вирішили спробувати. Протягом останніх шести місяців наші люди старанно працювали на кордонах країни Цу-венді з наміром відшукати будь-що або прокласти зручний шлях сполучення до країни. Результатом робіт стало відкриття каналу, який сполучав країну із рештою світу. Я впевнений, що цим самим каналом тубільний мандрівник дістався сюди і до місії містера Мекензі, хоча прибуття його за три роки до нас до цієї країни і вигнання з неї жерці ретельно приховують! Поки тривали обстеження країни, на континент відправили посла з депешею. Ми вручили йому рукопис, два листи від Гуда до його друзів і лист від мене до мого брата Георга. Мені боляче думати, що я ніколи не побачу його, і я повідомляв йому як найближчому моєму спадкоємцю в Англії, що він може володіти всіма моїми родовими маєтками, оскільки я не думаю колись повернутися на батьківщину. Ми не могли б покинути країну Цу-венді, якби навіть хотіли! Цим послом був Альфонс, дай Бог йому щастя в його житті! Він до смерті скучив тут!
— Так, так, тут добре! — говорив він. — Але мені нудно, тоскно!
— Так, так, тут добре! — говорив він. — Але мені нудно, тоскно!
Він скаржився на відсутність будь-яких кафе і театрів і зітхав за своєю Анетою. Та мені здається, що весь секрет його огиди до країни і туги полягав у тому, що народ страшенно сміявся з нього та його поведінки в битві, що відбувалася вісімнадцять місяців тому, коли він сховався під прапором Зорайї, щоб уникнути бою.
Кожний хлопчисько бігав за ним вулицями і насміхався, ображаючи його гордість і роблячи життя нестерпним. Принаймні Альфонс зважився перенести всі жахи тривалої подорожі, небезпеки, зусилля, навіть готовий ризикнути зустріти французьку поліцію, ніж залишатися в цій “сумній країні”.
Кожний хлопчисько бігав за ним вулицями і насміхався, ображаючи його гордість і роблячи життя нестерпним. Принаймні Альфонс зважився перенести всі жахи тривалої подорожі, небезпеки, зусилля, навіть готовий ризикнути зустріти французьку поліцію, ніж залишатися в цій “сумній країні”.
Бідолашний Альфонс! Ми були дуже засмучені розлукою з ним, але я щиро бажаю йому щасливо прибути на батьківщину. Якщо він дістанеться щасливо і довезе з собою дорогоцінний рукопис, який ми йому вручили разом із солідною кількістю золота, він буде там, у себе, багатою людиною і може одружитися зі своєю Анетою, якщо вона жива і вшанує його!