Тепер користуюся нагодою, щоб сказати кілька слів про незабутнього Квотермейна.

Він помер удосвіта наступного дня, дописавши останні свої рядки. Нілепта, Гуд і я були біля нього. Це була зворушлива сцена. За годину до настання ранку ми помітили, що він помирає, і наше горе було вельми сильне. Гуд залився слізьми, і ці сльози викликали останній милий жарт з уст умираючого друга. Він міг жартувати навіть в останні хвилини свого життя. Гуд хвилювався, плакав, і скельце його постійно випадало зі свого звичного місця. Квотермейн помітив це.

— Нарешті, — пробурмотів він, намагаючись посміхнутися, — я побачив Гуда без скельця в оці!

Потім він замовк до ранку і при першому промінні світанку попросив підняти його, щоб востаннє побачити схід сонця.

— За кілька хвилин, — сказав він, — маю пройти через його золоті ворота!

За десять хвилин він підвівся і подивився на нас.

— Я вирушаю в довгі мандри, страшніші, ніж ті, які ми здійснили всі разом. Згадуйте іноді про мене! — пробурмотів Квотермейн. — Хай Бог благословить вас! Я чекатиму на вас там!