— Такса кинулася на мисливця, — пояснив він і хихонув.

— Яка… такса?

— Собака для полювання в норах. У книжці вичитав. Часом це трапляється, хоча й зрідка. Запускаєш таксу у хитру нору борсука. Як я вас у цю. печеру. Пес знаходить здобич, але замість того, щоб віддати хазяїну, починає гавкати і кусатися. Йому прикро, знаєте, прощатися з трофеєм. Я кажу містеру Делоні ввічливо «руки вгору», а він за пістолет. Ну, довелося кілька разів смальнути в стелю.

— Скурві сини нас вистежили, — прохрипів джерсієць. Лежати на животі з заведеними на потилицю руками товстуну було важко. — Коли ви гукнули, що знайшли скарб, ми почали радіти, кричати. А вони налетіли ззаду. Підслуховували з тієї печери.

— Найхоробрішою була міс Борсхед. — Фреддо по-блазенськи вклонився Сінтії. — Вона спробувала протаранити мене своїм бронетранспортером. Довелося її зсадити.

— Ви обидва злочинці, — сухо мовила тітка. — Ви нас, звісно, вб'єте і заберете наш скарб, але Бог вас покарає.

Вона має рацію, подумав Ніколас і завмер, так до кінця і не вилізши з шахти. Уб'ють, і ніхто ніколи не знайде наших тіл. Бідолашна Алтин! Бідолашні діти! Вони навіть не дізнаються, що зі мною трапилося…

Фреддо запхнув револьвер за пояс.

— Відповідаю по пунктах. Ми не злочинці, а добропорядні громадяни, які діють виключно у суворій відповідності з законодавством. Якщо мені й довелося стрельнути у повітря, то лише тому, що містер Делоні схопився за зброю. Він пристрелив би мене і мого неповнолітнього сина, не вислухавши пояснень. Якщо тут хтось щось порушив, так це ви, а не ми. Ви вдерлися на територію приватного володіння і почали пошуки, не санкціоновані власником дільниці. Що кліпаєте очима, товаришу? — він вишкірив зуби, дуже задоволений собою. — Мій прапрадід ще 120 років тому купив цю гору разом з усіма її надрами за 1 фунт стерлінгів. Документ у мене з собою, можете насолодитися. — Фреддо дістав з-за пазухи прозорий файлик, в якому дійсно лежав старовинного вигляду папірець з червоною печаткою. — Отже, дорогі моє клієнти. Ви проводили пошуки скарбу на моїй території без мого дозволу. Більше того, ви ошукали мене стосовно мети вашої діяльності. Один із вас погрожував мені і моєму сину вогнепальною зброєю. Це все дії, що караються законом. Запитайте у містера Мільйона, він знає. Але я, хай буде так, не чинитиму громадянського арешту і не здам вас у поліцію. На знак подяки за те, що ви допомогли мені знайти скарб. Мої пращури облазили всю першу печеру, обмацали і обстукали всі її бісові шістдесят чотири діри, але так і не докумекали, що тут є ще одна печера. Дякую вам, любі друзі! Недарма я підказав вам, як пролізти крізь водоспад. Ви мене не розчарували. Прибери цяцьку, синку, і допоможи джентльменам підвестися. Тільки пістолет містера Делоні поки що залиш при собі — про всяк випадок. «Не вб’ють!» — такою була перша думка, що промайнула в голові Фандоріна. Все інше в першу хвилину здавалося несуттєвим. Але тільки в першу хвилину.