Нікові здалося, що він розрізняє і пронизливий голос тітки. Метушня нагорі, певно, була капітальна. Почавшись, вигуки більше не стишувалися. Потім кілька разів гримнуло. Фандорін здогадався, що це Делоні влаштував салют із пістолета.

А внизу було тихо, темно, чарівно. Поважаючи старовину і таємницю, магістр урочисто, без поспіху подолав відстань до першої скрині. Обережно погладив дубову, ковану залізом ляду. Через сухість метал майже не поіржавів. Дерево теж уціліло. Ніка встав навколішки, з насолодою втягнув запах історії і лише після цього повільно й обережно трохи підняв ляду…

Назад у шахту він вибрався розчавлений і оглушений. Від розчарування, від розгубленості похитувало.

Порожньо! Зовсім порожньо! Двадцять абсолютно порожніх скринь — ось і весь скарб…

Ніколас натиснув кнопку на пульті, сидіння почало підніматися, погойдуючись на тросі. Магістр мляво перебирав руками по стіні, щоб менше хитало. Відчував себе розбитим, спустошеним, наче хтось його обікрав, ошукав чи зрадив.

Краї шахти були зовсім близько. Ніка вхопився за них руками, підняв голову — і остовпів.

На його чоло було спрямоване дуло револьвера.

Не може бути!

Не може бути!

Над дулом «кольта» — одного з двох, які Ніка бачив учора в сейфі — стирчала фізіономія веселуна і жартівника Фреддо. Тільки він не посміхався.

— Зброя є? — запитав прихильник Хемінгвея і для більшої виразності клацнув курком.

Після жахливого розчарування, якого зазнав магістр у надрах землі, він був у такому стані, що, здавалося б, гірше не буває. Однак новий удар (або, як сказали б на Батьківщині, наїзд) долі зовсім його добив.

— Господи, — слабко пробурмотів Микола Олександрович. — Тільки цього не вистачало…

Він побачив, що Делоні і Міньйон лежать на кам'яній підлозі, тримають руки на потилиці, а над ними стоїть важкий підліток Джо з вічною похмурою гримасою на обличчі і другим «кольтом» у руді. Тітка Сінтія сиділа — але не в інвалідному кріслі, а на землі. Вигляд у неї був ображено-обурений, губи щільно стиснуті.

— Зброя? — повторив Фреддо.

Фандорін похитав головою. І на знак заперечення, і щоб струснути нервове заціпеніння.

— Що… тут… відбулося? — вичавив він. — Я чув… постріли…

Вільною рукою мулат швидко обшукав під його пахвами і подав знак: можна вилазити.