— На лицарське слово?

Огоньчик поправив спадаючу заслону шолома, підвівся у стременах.

— Та ну! — в його голосі прозвучало здивування. — Та я ж вас знаю! Ви ж бо Белява!

— А ви, — згадав Рейневан, — лицар Кших… З Костельця, так?

— Чи князь Болько, — сухо обірвав обмін люб’язностями Урбан Горн, — гарантує нам посольську недоторканність?

— Його милість князь, — підняв панцирну долоню Кших із Костельця, — дає слово лицаря. А панича Беляву він же не скривдить. Проїжджайте.

* * *

— Погляньте, погляньте, погляньте, — промовив, розтягуючи слова, Болько Волошек, князь Глогувка, дідич Ополя. — Прокоп, видно, почуває респект, раз настільки значних персон до мене послав. Таких значних і таких славетних. Щоб не сказати — сумнозвісних.

Свита князя, яка була при ньому під час штабної наради, загуділа і забурчала. Штаб зібрався в хаті на краю села Казімєж, а складався він з одного герольда в блакитних шатах, оздоблених золотим опольським орлом, п’яти лицарів в обладунках і одного священика, теж, зрештою, в панцирі — нагруднику і нарукавниках. З лицарів троє були полками — крім Кшиха з Костельця, князя супроводжував знайомий Рейневанові Шляський Нечуя і не знайомий йому Правдзіц. Четвертий лицар мав на щиті срібний мисливський ріг Фалькенгайнів. П’ятий був йоаннітом.

— Пан Урбан Горн, — вів далі князь, міряючи послів неприємним поглядом, — відомий по всьому Шльонську, головним чином завдяки наказам схопити його, які розсилають єпископ та Інквізиція. І погляньте лише, мої панове: Урбан Горн, безбожник, бегард, єретик і шпигун, виступає послом на службі Прокопа Голого, архієретика та єресіарха.

Йоанніт зловісно буркнув. Ксьондз сплюнув.

— А ти, — Волошек переніс погляд на Рейневана, — пристав, як бачу, до єретиків з бебехами. Видно, ти всією душею продався сатані й самовіддано йому служиш, раз він тебе послом відправляє. А може, єресіарх Прокоп думав, що якщо він тебе пошле, то чогось допнеться завдяки нашій давній дружбі? Ну, якщо він на це розраховував, то прорахувався. Бо скажу тобі, Рейневане, що коли всі у Шльонську собак на тобі вішали, злодія та розбійника з тебе робили, приписували тобі найстрашніші злочини включно зі зґвалтуванням дівиць, то я тебе захищав, очорнювати не дозволяв. І знаєш, що виявилося? Що я був дурний.

— Але я порозумнішав, — закінчив князь через хвилину важкої тиші. — Порозумнішав! Посольство антихриста маю десь, балакати з вами й не подумаю. Гей, сторожа! Хапайте їх! А цього пташка — в’язати!

Рейневан шарпнувся й аж присів — з такою силою Кших з Костельця, який стояв за ним, придушив його, могутніми пальцями цапнувши за барки. Двоє пахолків схопили Горна за плечі, третій з великою вправністю обмотав йому поворозок навколо ліктів та шиї, затягнув, затиснув вузол.