* * *

У день святого Вікентія[212], одного з патронів вроцлавського кафедрального собору, свято якого урочисто відзначали у Шльонську, у Гдзємежі з’явився Тибальд Раабе. Він, певно, об’їхав усіх своїх інформаторів, бо нарешті привіз вісті з Чехії. Колін, повідомив він, нарешті капітулював. Після вісімдесяти чотирьох днів облоги, у вівторок перед святим Хомою, пан Дзівіш Боржек з Мілетінка здав місто на умовах вільного виходу залоги. Прокоп на умову пристав. З нього було досить облоги. Він мав інші плани.

— Прокоп, — переповідав голіард, — уже мобілізує Табор, Сиріток і пражан. Рейд в Угорщину вже поза сумнівом.

Тибальд виїхав знову. Його не було дуже довго, аж до неділі Invocavit[213], коли він повернувся. З новими звістками. Як і очікували, військо під командуванням Прокопа і Ярослава з Буковини вдарило на Угерський Брод, а звідти на землі мадярів. Одна по одній були захоплені і спалені Сеніца, Скаліца, Орешани, Модра, Пезінок і Юр, а в Попільну середу[214], вісімнадцятого дня місяця лютого, чехи підійшли під сам Пресбург, пустили з димом передмістя і всі навколишні села. З повними здобичі возами вирушили у зворотну дорогу. Пройшли, викликаючи жах серед мешканців, біля Трнави і Нового-Міста-над-Вагом. Ніхто не наважився стати на їхній дорозі або вступити з ними в бій.

— А в Мораву, — багатозначно продовжував Тибальд, — тим часом прийшли з Чехії сильні підкріплення. Бойові загони з Німбурга, Шаного, Унічова і Бржецлава.

— А отже, — зблиснув зубами Бісклавре, — надійшла черга Шльонська.

— Настав наш час, — коротко заявив Дроссельбарт. — Готуймося.

— Готуймося, — повторив луною Урбан Горн.

Вони готувалися. Цілими днями і ночами сиділи над картами, планували. Бісклавре і Жехорс виїхали, взявши в’ючних коней, через два дні повернулися з вантажем, великим і брязкучим. На око того було з кількадесят гривень.

Рейневан знову вибрався до Білого Костелу, але й цього разу Ютти в монастирі не застав. Зима, отже, знову розлучила тільки недавно поєднаних закоханих.

* * *

Тривав Великий піст. Пройшов святий Матвій[215], який прибуває — зиму кінчає. Прислів’я не збрехало. Зима закінчувалася, вже не мала сил довше опиратися. Сніги, які лизнув теплий південний вітер, танули, з-під них визирнули білі дзвіночки підсніжників. У повітрі інтенсивно запахло весною.

З вітром і запахом повернувся Тибальд Раабе. Коли вони побачили, як він над’їжджає, вже знали: почалося.

— Почалося, — підтвердив з палаючими очима голіард. — Почалося, панове. Прокоп ударив. На запусти[216] перейшов кордон опавського князівства.