— У цей момент, — інквізитор відштовхнув печатку, якою бавився. — У цей момент уся група вже в Клодзьку, як я розумію? Усі?

— Усі. Крім Горна. Беляви, Бісклавре та ще трьох. Вони на святого Мартіна виїхала з-під Югова. Наша людина не знає куди. Які будуть накази, ваша велебносте? Що почнемо?

З-за вікна долинав гамір міста, перекупки сварилися на Курячому базарі. Папський інквізитор мовчав, потираючи носа.

— Ця наша людина, — запитав він нарешті, - це хто?

— Кацпер Домпніг. Рахівник. Звідси, з Вроцлава.

— Домпніг… Його не шантажували. Я би пам’ятав, якби так було, шантажу я б не забув… Але платити, здається, ми йому теж не платили. То що — невже ідеаліст?

- Ідеаліст.

— Тоді наглядай за ним, Лукашу.

— Амінь, ваша велебносте.

— Ти запитував, — Гжегож Гейнче потягнувся, — що ми робимо. Наразі нічого. Але якби почався напад, якби гусити підійшли під Клодзько, якби місто опинилося під загрозою, наша людина повинна негайно провалити всю групу. Повинна негайно видати всіх контррозвідці пана Пути.

— А чи не краще, — усміхнувся Лукаш Божичко, — щоб ця заслуга припала нам? Єпископ Конрад…

— Мене не цікавить єпископ Конрад. А Свята Курія існує не для того, щоби збирати заслуги. Повторюю: наша людина повинна видати групу контррозвідці Клодзька. Саме пан Пута з Частоловиць повинен ліквідувати диверсантів. І ще більше вознестися як символ, що викликає жах серед гуситів. Зрозуміло?

— Амінь, ваша велебносте.

— Рейневана… Рейнмара з Беляви, кажеш, нема у клодзькій групі. Виїхав, кажеш. З Горном. Може, до монастиря в Білому Костелі? Бо, як я розумію, з цим монастирем — це цілком надійна інформація?

— Надійна, ваша велебносте, підтверджую. Чи ми почнемо там… дії?

— Тимчасово — ні. Послухай, Лукашу. Якби все-таки Рейневан повернувся до Клодзька… Якби приєднався до диверсантів… Коротше: якби він потрапив до лап пана Пути, ви маєте його витягнути. Живим і неушкодженим. Зрозумів?

— Так точно, ваша велебносте.

— Залиш мене тепер. Я хочу помолитися.

* * *