— Кілька сотень людей, — докінчив поляк. — Вози. І всю здобич.

— Але німецьких трупів, — буркнув Білувальник, — теж під Крацау чимало залишилося на полі. З Лотаром Герсдорфом на чолі.

— Та проте, — пробурчав Якубовський, — Крацау показало, що ви не є непереможними.

— Тільки Бог є непереможним.

- І ті, хто у Бога в ласці, - криво усміхнувся поляк. — Невже ви, гусити, вже з цієї ласки випали?

— Божі присуди, — Горн подивився йому в очі, - незбагненні, милостивий пане Якубовський. Їх ані не збагнути, ані не передбачити. Інша річ — люди, вони передбачувані. Але досить гаяти час на дебати. Повернімося до наших ґешефтів. Це зараз важливо.

* * *

Інших важливих справ Урбан Горн мав чимало. А підвищений до рангу асистента Рейневан мав дедалі менше шансів швидко повернутися до Ютти.

У Сбидниці бони не затрималися надовго, під’їхали до Ниси, попередньо попрощавшись із Бісклавре.

— Побачимося, — Білувальник на прощання зазирнув Рейневанові глибоко в очі. — Побачимося, коли настане час. Щоби ти про це не забув, я з’явлюся. З’явлюся в твоєму затишному монастирочку і нагадаю про обов’язки.

Це прозвучало трохи як погроза, але Рейневан не перейнявся. Він не мав часу. Горн квапив.

* * *

Вони поїхали на Опольщину — район, який Горн вважав відносно безпечним. В опольському та немодлінському князівствах дедалі більший вплив і значення мав спадкоємець цих земель, молодий князь Болько Волошек. Антипатія Болька до єпископа та його відраза до кліру й Інквізиції були широко відомі. На Опольщині не було згоди на переслідування. Єпископ та інквізитор погрожували молодому князеві відлученням від церкви, але Волошек на це чхав.

Горн і Рейневан не мали постійної бази; безперервно переміщаючись, вони оперували між Ключборком, Ополем, Стшельцями і Глівіцами, контактуючи з людьми, які прибували з Польщі: з Олькуша, з Хенцін, з Тшебіні, з Велюня, з Паб’яниць, навіть з Кракова. Справ, які належало вирішити, і ділових трансакцій, які належало владнати, було чимало. Рейневана, який під час трансакцій, хоч і був присутній, але головним чином мовчав, дивували торгові таланти Урбана Горна. Його дивувала також міра складності справ, що їх він досі вважав банально простими.

Куля, як виявлялося, була кулі аж ніяк не рівна. Пищалі, якими користувалися гусити, переважно стріляли кулями калібру одного пальця. Палець і одне ячмінне зерно — це був типовий калібр цівок рушниць і легших гаківниць, цівки важчих гаківниць мали калібр, що дорівнював двом пальцям. Цівки тарасниць були уніфіковані до куль калібром два пальці та одне зерно ^{53}. Урбанові Горну довелося домовитися з представниками польських кузень про постачання всіх цих різновидів куль у відповідних кількостях.